Аналіз вірша Ахматовій “Заплакана осінь, як удова”
Майже всі поети у своїй творчості широко використовують пейзаж, описи природи. У Ганни Ахматової пейзаж сполучається із щиросердечним переживанням, а щиросердечне переживання стає частиною сільського життя. Скупо відібрані деталі сільського пейзажу непомітно й ненав’язливо приєднуються до характеристики внутрішнього стану людини. “Заплакана осінь, як удова в одягах чорних, всі серця туманить…” Однак цей стан не результат прийме сільського побуту, воно не підсумок розказаного.
Туга з’являється тут настільки ж речовою,
” Сполучення конкретних пейзажних замальовок і абстрактного поняття “туга”, що виражає щиросердечне томління, перекладає всю картину в психологічний план. І тоді для розкриття внутрішнього миру людини стають необхідними інші слова: “Є в близькості людей заповітна риса, її не перейти закоханості й пристрасті…” Манера таких віршів зближає Ахматову із Чеховим: “Пейзажем Чехов пише життя свого героя, хмарами розповідає його минуле, дощем зображує його сльози, квартирою
Є в близькості людей заповітна риса, Її не перейти закоханості й пристрасті, Нехай у моторошній тиші зливаються вуста, И серце рветься від любові на частини И дружба тут неспроможна, і року Високого й вогненного щастя, Коли душа вільна й далека Повільній знемозі сладострастья.
Коли Ахматова вперше зустрілася з російською природою, у віршах її почали проростати зерна історизму, тут вона усвідомила себе національним поетом:
Спокійній і впевненій любові Не перемогти мені до цієї сторони: Адже крапелька новоміської крові У мені – як крижинка в пінистому провині
У краї, що ніколи входив до складу древнього Новгородського князівства, з’являються в Ахматової вперше настільки важливі й значимі для кожної людини слова: батьківщина, моя країна, наша країна, народжується почуття причетності до життя народу. Тому серед молодецького хору псевдопатриотических віршів, що супроводжували початок першої світової війни, голос Ахматової звучав трагічно самотньо:
Прагнучі до неї божевільні, а її ЩоДосягли – уражені тоскою… Тепер ти зрозумів, отчого моє Не б’ється серце під твоєї рукою?..
Автор поки ще сторонній спостерігач, хоча голос уже йде із серця, серця живого й трепетного.