Аналіз вірша Симонова “Чекай мене” Симонов ДО



Аналіз вірша Симонова “Чекай мене”
60 років тому відгриміли залпи Перемоги. Наша країна буде широко відзначати цю велику для всіх дату. Ми – друге покоління, що живе у світі.

Але військова тема тривожить і розбурхує наші розуми, точно так само, як і 20, і 30 років тому.

У тої війни немає давнини закону

Не зірки – сльози на її погонах…

Добутку того років коштовні, пронизливі й цікаві дотепер.

На мій погляд, одне із самих удалих і зворушливих добутків військової пори є вірш К. Симонова “Чекай мене”, присвячене

улюбленій жінці поета – Валентині Сєровій.

Доля цього добутку складалася щасливо. Написане в 1941 році, уже в лютому 1942 року, коли під ударами радянських військ гітлерівці відкотилися від Москви, “Правда” опублікувала цей вірш, що завоював незабаром серця читачів. Солдати вирізали його з газет, переписували, сидячи в окопах, заучували напам’ять і посилали в листах дружинам і нареченим.

Його знаходили в нагрудних кишенях поранених і вбитих…

Розглянемо докладніше цей добуток. По жанрі лірики його можна віднести до послання, оскільки воно звернено до конкретної особи (В. С.). Вірш складається

із трьох строф, довжина яких 12 віршів.

Оскільки наголос падає на останній склад у рядку, можна укласти, що це – чоловіча рима. Перехресне римування задає своєрідний ритм добутку. Пафосность анітрошки не псує цей вірш, а навпаки, змушує перечитувати його знову й знову.

Весь вірш читається як лист із фронту улюбленій і далекій жінці. Воно звучить як заклинання, як молитва. Ключове слово тут – чекай, що повторюється багато разів, наводить на думку про те, що саме від цієї здатності жінки в остаточному підсумку й залежить життя й перемога.

Кожна строфа починається словами “чекай мене, і я повернуся” – це головна думка добутку. Вона проста й по-житейски зрозуміла, але, з іншого боку, це своєрідне заклинання звучить як “Амінь” у молитві. Без нього весь добуток втратило б загальну емоційну спрямованість, цілісність.

Перша строфа говорить нам про час і умови очікування: “жовті дощі”, “снігу”, “жару”. Читач розуміє, що “чекати”, насправді, не так просто: “інших” уже “не чекають”; листів уже не приходить; набридає чекати всім. Але туга й безвихідність не повинні узяти гору над жінкою, що по-справжньому любить, тому що тільки в цьому випадку чоловік може повернутися. Повинен.

Симонов так і говорить: “Я повернуся”. З умовою, що його будуть “чекати”, але не просто, а “дуже”.

У другій строфі, на мій погляд, переважають мінорні ноти. Вона вже не читається написаної від першої особи. Здається, що гіркота поразки прослизає в кожному її рядку (повторюся: вірш написаний в 1941 р., коли ще невідомий був результат війни).

Однак непорушна впевненість, що перегукується з очікуванням швидкої перемоги, читається тут. “Нехай повірять син і мати”, “нехай друзі утомляться чекати”, дійсно, можуть забути всі, крім т, єдиної, котра не повинна забувати, не має права. Тому що це все спаяно єдиним ланцюгом, емоційним зв’язком, що, порвися вона, зруйнує щось більше, ніж людські взаємини. Тому тверде “чекай” звучить тут майже як наказ на фронті, що не обговорюється.

Автор абсолютно впевнений у тім, що тризна, “спомин душі”, відкладається на невизначений строк. І цю впевненість він також передає читачеві.

Третя строфа звучить як гімн любові. Чарівної, всеперемагаючої. “Смертям на зло”. Сторонні люди скажуть, що це везіння. Немає. “Не зрозуміти не вїм, що чекали,”, що очікування, замешенное на величезній любові, приправлене вірою й надією може творити чудеса.

Воно здатно навіть урятувати від куль “серед вогню”. Але це секрет тільки для двох. Про цьому “будемо знати тільки ми з тобою”.

Але таємниця розкривається просто, “просто ти вміла чекати”. Чекати так, як може чекати тільки російська жінка, тільки в лихоліття – “як ніхто інший”.

Приголомшливий вірш Симонова “Чекай мене” підкуповує своєю щирістю. Я розумію, чому на фронті воно користувалося величезною популярністю. З одного боку, особисте й інтимне, призначене для двох, з іншого боку, що відкриває цілий мир, масштабне.

Його можна читати й тихо, пошепки, а можна голосно, у весь голос. У кожному разі, це буде добре. Саме такого не вистачало на фронті, удалині від улюблених і рідних. Така поезія допомагала вижити в нелюдських умовах, відповідала на вічні й нескінченні життєві питання

Багато на землі віршів гарних і різних. Але “Чекай мене” Симонова коштує особняком, оскільки торкає самих ніжних струн людської душі. Це добуток про любов, хоча це слово жодного разу там не згадується, але кожний, відкриваючий його для себе знову й знову, це розуміє. І, як усяке велике мистецтво, воно робить людину краще, чистіше й морально богаче.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)
Loading...

Аналіз вірша Симонова “Чекай мене” Симонов ДО