Аналіз епізоду “Сон Ярослава” в “Слові об полицю Игореве”
За майже двовікову історію вивчення “Слова об полицю Игореве” найбільш авторитетні його дослідники – В. П. Адрианова-Перетц, Д. С. Лихачов, Б. А.
Рибаков, Л. А. Дмитрієв, М.
В. Щепкина, а до них Вс. Міллер, А. Н. Веселовский, И.
Н. Жданов, В. М.
Істрін, А. С.
Орлів, В. Н.
Перетц, В. Ф. Ржига, И. П. Еремин, Н. К.
Гудзий і багато хто інші – прийшли до висновку, що “Слово” – добуток письмової літератури, що увібрало в себе все краще, що створила літературна традиція домонгольской Русі. Із цього погляду пієтет, що проявляє
Лихачов, – крім авторського тексту, як правило, перебуває текст його пред-шественниов, інкорпорований автором до складу “свого” добутку”
Використовуючи спадщину Бонна, вона, по-перше, віддавав належне літературній етиці свого часу, по-друге, розробляв подібні образи з тими ж іменами, які носили його герої (Святослав, Ярослав, Всеволод, Олег, Роман і т. п. ). Прикладом може служити “Похвала каганові нашому Володимирові”, приписувана київському митрополитові Иллариону. У теперішньому творі, що не претендує на охоплення й визначення всього поетичної спадщини Бонна, укладеного в “Слові”, робиться спроба вичленовування лише деяких таких уривків, у першу чергу, що концентруються навколо образа Святослава, і можлива реконструкція їхнього первісного виду.
Попереджаючи докори літературознавців, схильних розглядати “Слово” винятково як літературний твір, що вимагає специфічного підходу, хочу підкреслити, що в цьому випадку я підходжу до йому як історик, сприймаючи його текст як своєрідний, але проте історичне джерело, що містить – при всій своїй поетичній образності – достовірні й відомості, що піддаються перевірці, про реалії, події й людей, інформація про які може носити не тільки позитивний, але й негативний характер у вигляді умовчувань, купюр і перекручування тексту З перших же кроків дослідник структури “Слова” зустрічає ряд серйозних перешкод. Вичленовування інкорпорованих текстів більше раннього часу виявляється скрутним і тому, що високий талант автора “Слова” міг органічно ввести в тканину власного добутку кращі уривки попередника, і тому, що наступні редактори й переписувачі, не розуміючи окремих, давно забутих ситуацій, імен, що випали із уживання архаїчних слів і понять, своїми перекручуваннями й переосмислюваннями сприяли появі “темних місць”, прямому псуванню, а, може бути, і частковій втраті тексту4. От чому при спробі такого аналізу доводиться використати не один який-небудь прийом – виділення уривка по ритмічному малюнку, значеннєвому фарбуванню, архаїчним лексемам і реаліям, протиріччю поетичного образа відомої (або відновлюваної) дійсності, – а сукупність їх усіх, причому особливе значення одержує сама історична обстановка другої половини XI в. , на яку падає час життя й творчості Бонна Точка зору Аляб’єва на вивчення “Слова” є значною мірою конкретним вираженням ідей чудового російського педагога-демократа В.
И. Водовозова, що також відкидав філологічний аналіз як “скучнейший розбір слів, що збуджує позіхання й у вихованцях і викладачі. Подібний аналіз Водовозів уважав марним для вивчення не тільки літератури, але й мови: “Яка користь для практичного знання мови, якщо я визубрю всі коріння, суфікси й закінчення іменників, займенників і дієслів, якщо я дійду до таких тонкостей, що буду відрізняти мову Нестора від мови “Слова об полицю Игореве”?
… чи Не ведуть до цього практичного знання всього естественнее вправи, передбачувані при уважному розборі письменників?”. Що стосується шкільного вивчення “Слова об полицю Игореве”, те Водовозів у цьому плані тричі звертається до пам’ятника. Рекомендації В.
И. Водовозова опираються на його загальну мотодологическую концепцію про те, що літературу потрібно вивчати як явище громадського життя: “Знайомлячи із творами, я відшукаю в них не тільки особисту думку автора, але й вплив всього навколишнього середовища його: природи, суспільства, життя”. Головне в аналізі добутку, говорить Водовозів, – “визначити дух відомої епохи”. У книзі “Оповідання з російської історії” “Слово об полицю Игореве” даний як матеріал для читання школярам молодшого віку.
Добуток приводиться в дуже гарному переказі, з елементами аналізу. Укладач книги як би бачить дитину, що слухає його оповідання. Виклад супроводжується репліками: “Щоб гарненько зрозуміти цю пісню, нам необхідно познайомитися з деякими подіями після смерті Володимира Мономаха”.
Або: “Тепер скажемо про князів, які є головними особами в “Слові об полицю Игореве”. Або: “От події, які описані в знаменитій пісні “Слово об полицю Ігоровім”. Хто неї склав – невідомо, але, імовірно, співак був один з людей, близьких до князя, і склав її незабаром після походу” і т. д.24 Гімназистам старших класів призначалася спеціальна глава про “Слово” у книзі “Древня російська література від початку грамотності до Ломоносова” (1872 р.
). Говорячи про ідею “Слова об полицю Игореве”, В. И. Водовозів відзначає народності добутку: “Він (автор “Слова”) искренно говорить про нещастя землі росіянці, дорікає князів, що в дрібних рахунках і звадах вони забули загальну народну справу…
Поруч із несчастием Ігоря він ясно бачить народне горе й волає до сучасних князів, щоб вони помстилися за землю Росіянку, за образу цього часу”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...