Сюжетний аналіз вірша “Кубок”

Балада починається зі слів підступного царя: “Хто, чи лицар знатний иль латник простій, у ту безодню стрибне з височини?” Безоднею Жуковський називає море, що таким і є: воно глибоке й повно різних несподіванок. “Кидаю свій кубок туди золотий, говорить цар і разом із цим кубком кидає туди свою совість. “Хто знайде в тьмі глибини мій кубок і з ним вернеться нешкідливо тому й буде нагородою переможної”, – продовжує король, упевнений, що на престолі, як і раніше, залишиться він один. “Але лицар і латник недвижимо коштують; мовчання

– на виклик відповідь; у молчанье на грізне море дивляться; за кубком відважного ні”, – під цими автор має на увазі, що в царстві такого бездумного короля живе розумний народ, що розуміє, що в кожному разі їхній владика не буде ділитися з ними своїм троном.

Але отут з’являється людина, що готова на відважний учинок. Молодий паж або не розуміє, що не розділить престол з королем, або жалує короля, не хоче підводити його, ганьбити перед усім народом Далі описується весь жах, що діється в море: “Зі чрева безодні бігли вали, шумлячи й гримлячи у височину; і хвилі стиралися, і піна кипіла: начебто гроза наступаючи

ревіла”.

“І виє, і свище, і б’є, і сичить, як волога, мішаючись із вогнем…”, – так Жуковський порівнює вогонь із королем, а вологу з молодим пажем. Стрибнувши в глибину, юнак як би заспокоїв на час море: “Над безоднею затихло, у ній глухо шумить”, – говорить автор. Але на цьому балада не закінчується й події продовжують рухатися далі: знову все завило, забилося, засичало.

ИП отут – молодий паж показується на поверхні: “Мигнула рука й плече із хвилі…І бореться, сперечається із хвилею…І бачить – весь берег потрясся від кличу – він левою править, а в правої видобуток”. “І кожний з веселощами6 “Він живий!

“, – повторював – Чудеснее подвигу немає! З темної труни, із прірви вологої врятував душу живу красень відважний”, – що значить: паж урятував совість і душу короля, діставши кубок з безодні. Він щасливий і падає до царьовим ногам, розповідаючи про свою нелегку подорож з “несказанними чудами”.

Але цар нещадний до нього й знову кидає свій кубок у морську безодню. Він охоплений своїм бажанням виграти цю сутичку в пажа.

Навіть, його дочка – не перешкода йому. І молодий юнак знову відправляється в безодню. Закінчується балада просто, але трагічно, свідчачи ио смерті молодого пажа: Утихнула безодня… і знову шумить И пеною знову повна і із трепетом у безодню царівна дивиться… і б’є за волною хвиля… Приходить, іде хвиля швидкоплинно, а юнака немає й не буде вуж вічно Романтичний герой робить учинки не заради грошей або слави, не заради любові, а заради самоствердження, заради можливості вирватися із щоденності. Знаючи, що приречено героя балади Жуковського кидається в безодню знову, тому що велико його бажання поборотися із судьбо2й і вирватися з оковів миру