Літературний аналіз поезий “На що він руку піднімав”



Пушкін і Лермонтов. Ці два імена коштують поруч у російській літературі. Вони сучасники й разом з тим – люди різних поколінь. Пушкіна – поет епохи розквіту передової думки, Лермонтов же сформувався як поет в епоху тиранії й реакції, що наступила після повстання декабристів. І все-таки є щось, що зближає ці імена.

Це люди, що щиро тривожилися про долі Батьківщини, люди-борці, що жагуче любили волю й ненавидевшие рабство у всіх його проявах, люди, що стали гордістю й совістю свого народу.

Це люди схожої долі Олександр Сергійович Пушкін.

Це ім’я відомо не тільки в нашій країні, але й в усьому світі. Воно входить у наше життя ще в дитинстві, входить, щоб залишитися назавжди.

Вірша Пушкіна мають чарівництво: нас хвилюють образи й бачення, що складаються зі слів, і ми переживаємо одну із самих щасливих митей, які даруются людині Я в далекому дитинстві мовлення Росії По книжці Пушкіна вчив. Мені в душу вільні, святі Мрії навіки він вселив Пушкін – це краще, що є в кожному з людей. Це доброта й талант, сміливість і мужність, простота й вірність.

Читаючи Пушкіна, ми вчимося жити 29 січня 1837 року “сонце нашої поезії закотилося”. Причиною смерті

стала дуель між ним і Дантесом.

У Пушкіна”стріляв і вбив іноземець, що з’явився “до нас із волі долі”. Дантес нехтував наші вдачі, мову, все російське. Для нього не було нічого святого, основною метою життя було одержання чинів, нагород, блискучий зліт кар’єри. І хіба міг він зрозуміти “у цю мить кривавий, на що він руку піднімав”?

Стріляючи в Пушкіна, він стріляв у Поезію, стріляв у Росію, стріляв у російський народ, стріляв в усі живе й прекрасне Пушкін – геній поетичний, народний. Він був даний миру “на те, щоб довести собою, що таке сам поет…” З його ім’ям зв’язаний розвиток всієї російської культури XIX в.

Від Пушкіна веде відлік сучасна російська літературна мова Пушкін для Росії – це початок національної самосвідомості. Пушкіна постійно був з народом. Так чому був?

Він і зараз із нами. Він з тих, хто робить нас народом і піднімає нас як нації Йому не треба ні похвал, ні лестощів, Йому нудна тщеславья круговерть Поет в усі століття – невільник честі, За честь землі своєї – іде на смерть Здійснилося 164 року від дня загибелі Олександра Сергійовича Пушкіна. Але він не вмер!

Пушкіна знайшов безсмертя, у душі кожного з нас живуть його дивні рядки, його безмежна любов до Вітчизни, віра в добро, красу й справедливість.

Мертвим виявився Дантес, а в його особі “все вище світло”, що так жадав смерті поета. І все-таки є щось у цьому світі, що несе відплату за зло.

Рідна дочка Дантеса страждала щиросердечною хворобою від свідомості, що її батько – убивця великого Пушкіна У суворі й скорботні дні прощання зі своїм національним генієм Росія почула ім’я Лермонтова й запам’ятала його назавжди. Убивство на дуелі Пушкіна глибоко потрясло й схвилювало юного поета: Загинув Поет! – невільник честі Упав, оклеветанний поголоскою, Зі свинцем у груди й спрагою мести, Поникши гордою головою!

Вірш “Смерть Поета” написано пером гострим, обличающим, воно наносить смертельні удари ворогам великого поета в особі консервативного кола вельмож, жадною юрбою вартих у трону “На що він руку піднімав!” – обурюється Лермонтов.

Він, ця людина, що На лов щастя й чинів Занедбаний до нас із волі долі чиМіг він, “подібний до сотень утікачів”, що нехтував “землі чужа мова й вдачі”, осмислити, зрозуміти, на що він замахнувся? Геній Росії, її воля й слава виявилися в той “мить кривавий” перед дулом пістолета. Але Лермонтов розуміє, що Дантес з’явився лише випадковим виконавцем жорстокого замаху на честь і совість Росії.

Він зриває маски неправди й лицемірства й називає всіх винних у смерті поета: Ви, жадною юрбою варті в трону, Волі, Генія й Слави кати! Таїтеся ви під сению закону, Перед вами суд і правда – усе мовчи!..

Заколотні лермонтовские рядки повні гніву й презирства не тільки до катів генія, але й до мироустройству, їх породившет Щоб написати такий вірш, потрібно було мати більшу сміливість. Лермонтов не побоявся наслідків. Написавши цей вірш – обвинувальний акт самодержавству, – він виконав свій людський і громадянський обов’язок. “До нещастя занадто великої проникливості, – писав про нього Герцен, – він додав інше – сміливість багато чого висловлювати без прикрас і без пощади. Істоти слабкі, ображені ніколи не прощають такої щирості”.

Заключні 16 рядків вірша, де втримувалися слова “И ви не змиєте всією вашою чорною кров’ю /Поета праведну кров!”, були сприйняті при дворі як “заклик до революції”. Лермонтов був арештований, почалася політична справа про “недозволенні вірші”.

А в біографічних записках про життя й творчу діяльність Лермонтова обертає на себе увага неприязне відношення до нього пануючи Миколи I. Відомо, що поет був неугодний государеві, правителеві, що кілька разів висилав його на Кавказ і який перед останнім посиланням Лермонтова з іронією побажав йому “щасливого шляху”. Передчувати й знати – ці поняття були для Лермонтова рівнозначні. У вірші “Не смійся над моєї пророчої тоскою”, що багато в чому перегукується з “Смертю Поета” – передчуття, пророцтво й власний скорой загибелі – у тих же умовах і по тій же причині: …

Я знав: удар долі мене не обійде; Я знав, що голова, улюблена тобою, Із твоїх грудей на плаху перейде; Я говорив тобі: ні счастия, ні слави Мені у світі не знайти; настане година кривавий, И я впаду, і хитра ворожнеча З посмішкою очорнить мій недоцветший геній; И я загину без сліду Моїх надій, моїх мучень Але я без страху чекаю довременний кінець Давно пора мені мир побачити новий; Пускай юрба розтопче мій вінець: Вінець співака, вінець терновий!.. Пускай! Я їм не дорожив 15 липня 1841 р.

Поет був убитий на дуелі. Йому було неповних 27 років. Смерть Лермонтова – непоправна втрата для російської літератури.

Сучасники Лермонтова сприйняли її як убивства. Поет з’явився жертвою тої суспільної атмосфери, який він був ворожий самим напрямком і пафосом своєї творчості. Творче життя Лермонтова тривало всього 13 років, але за цей час він досяг вершин художньої майстерності й зайняли одне з видатних місць у росіянці й світовій літературі


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Літературний аналіз поезий “На що він руку піднімав”