Аналіз вірша Слуцкого “Коня в океані”

У творчості Бориса Абрамовича Слуцкого відбилася не тільки його власна біографія, через його серце пройшла біографія країни, у якій він жив. Тому його поезія – своєрідний ліричний щоденник, що увібрав у себе історію людської долі на історичному шляху країни:

Навіть якщо я вірші складаю, Однаково – завжди між рядків – Я історію викладаю, Тільки самий останній сік

У віршах Борис Слуцкий действителъяо викладав історію своєї країни, але робив це не як історик, а як поет. Він брав участь у Великій Вітчизняній війні, прошагал до перемоги

пів^-європи. Маючи виняткову доброту й чесністю, зірким уважним поглядом і чуйною душею поета, він і в післявоєнні роки не міг залишити без уваги жодне зі значних хвилюючих подій.

Його поезія озивалася гострим докором на будь-яку несправедливість і жорстокість, навмисне або випадкове зло У вірші “Коня в океані” описане подія, що дійсно мало місце під час війни. Корабель із гордою назвою “Глорія”, що означає “Слава”, перевозив коней, намагаючись перебороти океан:

У трюмі, добрими мотаючи мордами, тища коней тупцював день і ніч Тища коней! Підків чотири тищи!

Але коли корабель перебував

ще дуже далеко від землі, “міна кораблю пробила днище”. Для людей були човни й шлюпки, а для коней – нічого, “коня поплили просто так”: Що ж їм було робити, якщо немає місць на човнах і плотах? Поет називає коней, що пливуть у синім морі, рудим і гнідим островами. Коня спочатку були впевнені у своїх силах, адже вони вміють плавати:

Коня вміють плавати, але – не добре. Недалеко. И спершу здавалося – плавати просто, океан здавався имрекой.

Але тварини не розрахували своїх сил, океан виявився величезним і безбережним: “не видно в ріки тієї краю”, і коня поступово втрачають сили, не бажаючи виявитися на дні океану, почуваючи свою загибель, вони заіржали, “заперечуючи тим, хто в океані їх палив, а може бути, кличучи на допомогу людей. Поет три рази повторює його в “заіржали”-, підкреслюючи бажання коней жити, і разом із читачами почуває в серце біль:

От і все. А все-таки, мені жаль ах рудих, що не побачила землі

Важка, сумна картина! Любов до життя – і дно океану. Про коней ніхто не подумав, доля до них жорстока й несправедлива.

Я думаю, мовлення у вірші йде не тільки про коней, але й про людей, які намагаються й не можуть знайти себе в безмежному океані життя. Здавалося б, вони знають, як це зробити, думають, що в них вистачить на це сил, але не враховують можливих перешкод, і ніхто їм не приходить на допомогу