Терміни, використовувані у формулюваннях завдань

Абзац – 1. Відступ і виступ у початковому рядку тексту (новий рядок). 2. Відрізок письмового або друкованого тексту від одного нового рядка до іншої. Найпоширеніша функція абзацу – логіко-значеннєва, тобто абзац членує текст на логічно й за змістом поєднувані частини.

Також можливі експресивно-емоційна, акцентно-видільна й композиційна функції.

Аргумент – судження (або сукупність взаємозалежних суджень), за допомогою якого обгрунтовується істинність якого-небудь іншого судження (або теорії). Аргументація – приведення доводів,

або аргументів, з наміром викликати або підсилити співчуття іншої сторони до висунутого положення; сукупність таких доводів. В аргументації розрізняються теза-твердження (або система тверджень), що сторона, що аргументує, уважає потрібним вселити аудиторії, і довід, або аргумент, – одне або трохи зв’язаних між собою тверджень, призначених для підтримки тези.

Авторська позиція – авторське розуміння життя і її оцінка.

Проявляється в тім, що художник організує життєвий матеріал відповідно до власного естетическим ідеалом, використовуючи при цьому певні художні засоби. Доказ – міркування,

що встановлює істинність якого-небудь твердження шляхом приведення інших тверджень, істинність яких уже доведена.

У доказі розрізняються теза – твердження, яку потрібно довести, і підстава, або аргументи, – ті твердження, за допомогою яких доводиться теза. Ідея – головна думка художнього твору, що виражає відношення автора до дійсності. Передається всією художньою структурою добутку. Коректний – 1. Увічливий, чемний, тактовний.

2. Правильний, точний.

Логічні помилки – помилки, пов’язані з порушенням послідовності виклади думок. Найбільш типовими з них є такі: відступ від теми; підміна тези; порушення логічної послідовності в розгляді теми або проблеми; неправильна розбивка тексту на абзаци; уживання непереконливих прикладів для доказу судження; відсутність значеннєвого зв’язку між заявленою темою й змістом вступу (висновку); порушення логічного зв’язку між частинами твору; порушення логічного зв’язку між тезою й доказом – цитатою; нерозмірність частин твору й т.

П. Опонент – що противополагает, що заперечує. Супротивник у суперечці. Позиція автора – відношення автора до теми або проблеми (проблематиці) тексту.

Полемічні прийоми – прийоми, використовувані для того, щоб захистити свою точку зору й спростувати думка. Приклад – факт або окремий випадок, використовуваний як відправний пункт для наступного узагальнення й для підкріплення зробленого узагальнення.

Факт, що обирається в якості приклада, або випадок повинен виглядати ясним і незаперечним. Приклад повинен підбиратися й формулюватися таким чином, щоб він спонукував перейти від одиничного або часткового до загального, а не від частки знов-таки до частки. Проблема – усвідомлення суб’єктом неможливості дозволити труднощам і протиріччя, що виникли в даній ситуації, засобами наявного знання й досвіду. На відміну від завдання проблема усвідомлюється як така суперечлива ситуація, у якій мають місце протилежні позиції при поясненні тих самих об’єктів, явищ і відносин між ними.

У проблемі центральним елементом є протиріччя.

Проблема – складне питання, що вимагає дозволи, дослідження. Він може одержати відповідь, а може залишитися невирішеним. Проблема – складна, найчастіше конфліктна життєва ситуація, що автор ставить у центр свого добутку.

Проблематика – сукупність проблем. Міркування – це тип мовлення, у якому автор доводить щось, міркує про щось, намагаючись при цьому встановити причинно-наслідкові зв’язки між явищами, і доходить якого-небудь висновку, судженню. Міркування може являти собою доказ, пояснення або міркування.

Звичайно в міркуванні виділяються три частини: теза, доказ (або спростування), висновок (буває не завжди).

Теза – один з елементів доказу, положення, істинність якого обгрунтовується в доказі. Теза повинен задовольняти наступним правилам: а) теза повинен бути сформульований ясно й точно; б) теза повинен залишатися тим самим протягом усього доказу. Тема тексту – коло життєвих явищ, зображених у добутку, коло подій, скріплений авторським задумом.

Фактичні помилки – невідповідність змісту висловлення реальної дійсності, перекручування тих або інших фактів. Найбільш типові фактичні помилки: недостатнє засвоєння змісту вихідного тексту (у викладі подій, фактів, сюжету); незнання предмета, про яке мова йде, фактичного положення справ; змішання епох, авторів, назв; незнання дат; перекручування в цитуванні; гіперболічне, перебільшене висвітлення фактів і т. п. Літературознавчі терміни Анафора – фігура, заснована на повторенні значимого елемента (слова, словосполучення, рідше частини складного слова, морфеми) на початку кожного відрізка мовлення (речення, фрази, рядка…

). Антитеза – різке протиставлення понять, думок, образів. Гіпербола – художній прийом, заснований на перебільшенні тих або інших властивостей зображуваного предмета або явища. Градація – фігура, що сполучить зіставлення по подібності й контрасту.

Складається з ряду словесних компонентів (не менш трьох), що мають щось загальне в значенні й у той же час протипоставлених один одному по інтенсивності прояву цього загального. Протиставлення підсилюється або, навпаки, падає від компонента до компонента. Розрізняють висхідну й спадну градацію. Інверсія – порушення звичайного розташування складове речення слів або словосполучень.

Результатом інверсії є те, що переставлений елемент виявляється интонационно виділеним і залучає до себе додаткова увага.

Метафора – уживання слова в переносному значенні на основі подібності в якому-небудь відношенні двох предметів або явищ. В основі метафори лежить порівняння, тому метафори називають також схованим порівнянням. Подібність між предметами або явищами може бути засноване на всіляких рисах: формі, місці знаходження й т.

Д. Уособлення – різновид метафори, присвоєння предметам неживої природи або абстрактних понять властивостей живих істот. Повтор – фігура, що будується на повторенні слова, словосполучення, рідше на повторенні речень. Повтор часто використовується для вираження тривалості дії або стани, тимчасової й просторової тривалості.

Але повтор може використовуватися й для вираження щиросердечного стану.

Риторичне питання – судження, позитивне або негативне, убране у форму питального речення. Основна функція риторичного питання полягає в тому, що він зображує сумніви або роздуми мовця й одночасно повідомляє про результати цього роздуму або хоча б натякає на них. Риторичне питання не припускає відповіді; така форма використовується для того, щоб привернути увагу співрозмовника. Уживається для виділення значеннєвих центрів.

Риторичний вигук – окличне речення, що виконує в тексті роль емоційного посилення.

Порівняння – уподібнення зображуваного явища іншому по якому-небудь загальному для них ознаці з метою виявити в об’єкті порівняння нові важливі властивості. Епітет – образне визначення предмета, явища. Епітет відрізняється від простого визначення художньою виразністю, він передає відношення автора до зображуваного предмета.