“И дай вам бог поболее зустріти на шляху вашого життя Максимов Максимичей” Герой нашого часу Лермонтов М. Ю

“И дай вам бог поболее зустріти на шляху вашого життя Максимов Максимичей”
У романі Лермонтова “Герой нашого часу” виведена чарівна й добра людина – Максим Максимич. Це чуйна, прихилиста натура, що надовго зберігає своєї прихильності. Це ясно видно по тому, як він зустрів Печорина.

Він любив його, як рідного, і був дуже скривджений холодною й натягнутою зустріччю. Але залишився йому вірний до кінця. Він дуже любив Белу, любив, як дочка. Він дуже шкодував про те, що вона вмерла, і все-таки розумів, що Печорин кинув би її зрештою, а для бідної горянки це було б багато гірше смерті.

Це саме батьківська любов, сувора жалість. І те, що він був здатний на такі почуття, доводить широту його душі. Він міг розуміти, здавалося б, зовсім далекі його поданням учинки, порядки й звичаї горців. Він говорив про вбивство батька Бели Казбичем: “Звичайно, по–йому він був зовсім прав”. Це була людина, здатний гаряче любити й прощати.

Рідкі якості!

Людина, що через багато років розлуки пронесла любов до свого випадкового товариша, здатний на багато чого заради дружби. Такі люди висвітлюють життя м’яким, добрим, серцевим світлом, допомагають зрозуміти, що добре й що погано, усвідомити й виправити свої помилки. Мало таких людей.

Ці люди ніколи не бувають відомі, знатні, багаті, рідко займають високі пости. Вони всі віддають друзям, усе, що мають самі, і навіть самих себе

Коли їх відштовхують, як це трапилося при зустрічі Максима Максимича з Печориним, вони дуже переживають це. Мені здається, що таких людей, як Максим Максимич, не можна скривдити осмислено. Це може зробити тільки дуже нечутлива або дурна людина.

По-моєму, людина, що скривдила такого “Максима Максимича”, повинен дуже переживати свою провину, намагатися неї загладити, зм’якшити. Тому іноді з такими людьми дуже важко спілкуватися. І ще: такі люди рідко ображаються. Це може здатися суперечливим, але тут всі саме так. Що скривдив почуває образу більше скривдженого

Це слабкі люди. Слабкі у відношенні зі своїми друзями. Люди, всі що прощають. Вони можуть лаяти своїх друзів в очі, але позаочі вони завжди будуть говорити про їх добре.

Та й коли будуть лаяти в очі, будуть переживати це набагато більше тих, кого вони лають. Це сильні люди. Вони не прощають собі своїх слабостей. Навіть коли Максим Максимич говорить про те, що заплакав, дивлячись на Печорина з Белой, він поправляється: “Не заплакав, а так, порожнє”.

Такі люди рідко розповідають про себе. Так це буває й не потрібно. Видно, що це за людина, – з перших його слів.

Це ті “перші зустрічні”, послані долею, яким звичайно так легко висловлювати свої тривоги і які притчею, оповіданням або просто словом можуть так допомогти!

Мені здається, що по таким людям можна звіряти свої вчинки. Тільки треба думати не про те, що б вони сказали тобі на це, а про те, як би вони надійшли в подібній ситуації

Таких людей не може й не повинне бути багато. Але якщо така людина стала твоїм другом – це прекрасно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“И дай вам бог поболее зустріти на шляху вашого життя Максимов Максимичей” Герой нашого часу Лермонтов М. Ю