Вірш Пушкіна “Мадонна” Пушкін А. З
Вірш Пушкіна “Мадонна”
Любовна лірика Пушкіна вкрай велика й різноманітна. Її становлять вірші, написані в жанрах послання, елегії, романсу й у поліжанрові формах
Одним з добутків, що ставляться до любовної лірики, є вірш “Мадонна”. Присвячено воно Н. Гончаровой, дружині поета, і відбиває реальну ситуація. Як писав Пушкін у листі до своєї дружини, у цей період він “проводив цілі годинники” перед картиною, що зображує “біляву мадонну”, що схожа на неї “як дві краплі води”.
Написано вірш у формі сонета, що є
Змістовний вірш ділиться на три частини. У першій частині, що є своєрідною експозицією, поет говорить, що хотів би прикрасити свою “обитель” не “безліччю картин стародавніх майстрів”, яким би дивувалися відвідувачі й знавці мистецтва. У другій частині поет розкриває суть своїх переваг. Він хоче лицезреть серед своїх “повільних праць” одну – єдину картину, яка б повністю виражала його подання про прекрасний,
На цій картині повинні бути зображені “пречиста”, тобто мадонна, і “божественний рятівник”; причому “без ангелів”, одні, “під пальмою Сіону”. Вона повинна “дивитися” “з величчю”, вона – “з розумом в окулярах”. У подібний поділ чітко простежуються погляди поета на чоловіче й жіноче покликання в цьому світі.
Для жінки – це материнство, для чоловіка – світло розуму, що він несе із собою в навколишню дійсність. Але це не просто розум. По Пушкіну, розум – це тільки те, що освячено моральним початком. Призначення Месії, Рятівника, полягає в тому, щоб робити мир і людей краще, просвіщати своїх побратимів. І розум у його очах – це не що інше, як усвідомлення свого призначення, проходження Божественному промислу.
Саме тому поет називає мадонну й рятівника “лагідними”. Вони не нарікають проти свого Божественного призначення у світі, приймають свою долю з радістю й подякою по відношенню Ксоздателю.
У третій частині вірша Пушкін проектує свої погляди на реальне життя, говорячи, що Творець виконав його бажання. Поет вірить, що все у світі відбувається з волі Творця. Мир споконвічно милостивий і прекрасний, тому що є утвором Бога, проявом сили незмірно більше високого порядку, чим людина, а тому – більше розумної й гуманної.
Бог любить свій утвір, тому не може бути благословенне й саме прекрасне з почуттів – любов. Любов – це те, за допомогою чого людина може вподібнитися Творцеві: жінка – інтуїтивно, носячись у собі, а потім роблячи на світло потомство; чоловік – осягаючи розумом моральний закон як основу мироустройства й фундамент великого задуму Творця
Для додання більшої виразності мові, Пушкін, незважаючи на загальну аскетичность образотворчих засобів у вірші, використовує метафори (повільні праці, найчистіша принадність); епітети (важливе сужденье). Мова й сама форма – сонет – відсилають нас до кращих образів епохи Відродження, у яких искреннее почуття виражалося з незвичайною силою, незважаючи на відсутність язикових засобів і відсутність багатослівності. Настільки підкреслене звертання до поетики й образів епохи Відродження, безумовно, мало й той зміст, що поет тим самим висловлював свою незгоду з романтичною концепцією людини й романтичним трактуванням любовного почуття
Отже, основна ідея вірша полягає в тому, що автор приемлет природні закони буття й втілює природу, що є втіленням вічного плину життя. Усвідомлення свого призначення й проходження йому є, по Пушкіну, та вища лагідність стосовно Творця, той “чистий ідеал”, які й можуть принести людині щастя.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...