Всемирность генія Пушкіна
Багато чого вражає в Пушкіні. Але, може бути, найбільше – його універсалізм. Універсалізм і у вузько літературному значенні цього слова, оскільки Пушкін охопив практично всі види й жанри сучасної йому словесності, перетворив у своїй творчості всі основні ідеї й теми художнього процесу своєї епохи.
Універсалізм і в загальнолюдському тлумаченні цього слова, тому що ми знаходимо в його спадщині багатомірний, всеосяжний зріз буття, що робить пушкінський мир теперішнього всесвіту Універсалізм цей тим більше вражає, що, на відміну від багатьох
Росії, що вміщала в себе чи не все – споконвіку російський початок і воістину вавилонське змішання народів, освіченість цивілізованої Європи й азіатську дикість, класичну культуру й екзотику Сходу. І все-таки дивно, як такий всеохоплюючий феномен міг з’явитися в цієї напівзлиденної, недоглянутої й, по вираженню Ф. Шаляпіна, загнаній країні, життя в якій часто навіває те, про що читаємо у вірші “Зимова дорога” (1826): По дорозі зимової,
Одна з розгадок пушкінського універсалізму – у вищій геніальності, в особливому дарунку, ниспосланном понад. Це усвідомлював і сам поет. З найбільшою виразністю – у символіці вірша “Пророк” (1826).
Тут дуже характерні початкові рядки: “Духовної жаждою млоїмо” – закладене природою в душу поета прагнення до осмислення происходящего навколо; “У пустелі похмурої я тягнувся” – це Ороссии. Духовної жаждою млоїмо, У пустелі похмурої я тягнувся – И шестикрилий серафим На роздоріжжі мені з’явився; Перстами легенями як сон Моїх зіниць торкнувся він: Отверзлися віщі зіниці, Як у переляканої орлиці Моїх вух торкнувся він, И їх наповнив шум і дзенькіт: И почув я неба содроганье, И горний ангелів поле, И гад морських підводний хід, И дольней лози прозябанье. Таким чином, мова йде про те, що поет за допомогою вищих, незбагненних сил знайшов дарунок особливої сприйнятливості й всевідання: “И почув я неба содроганье” – загальні, світові катаклізми; “И горний ангелів поле” – божественний початок буття; “И гад морських підводний хід” – низинні сторони існування і його таємниця; “И дольней лози прозябанье” – повсякденний плин суєтного, повсякденної життя Здатність осягти геть усе з найбільшою повнотою розкрилася у двох самих капітальних створеннях Пушкіна – “Євгенії Онєгіні” і “Борисі Годунове”. В.
Бєлінський назвав роман “Євгеній Онєгін” “енциклопедією російського життя”. Н. Добролюбов розшифрував це докладніше: “У його роман поряд з “поезією” заюшила широким потоком і “проза” – життя як вона є, з усіма її фарбами й відтінками, зі святковими й повсякденними, патетичними й смішними, зворушливими й незначним, високими поетичними поривами й життєвим “строкатим сміттям”. Додамо, що це насамперед роман про романтизм, що представлений тут у будь-яких іпостасях: романтична гедония (юний Онєгін і багато чого в самому поеті – через авторські відступи), байронізм (молодість Онєгіна з його нудьгою й розчарованістю), палкість і захопленість (Ленский), мрійність і сила почуттів (Тетяна). Але якщо “Євгеній Онєгін” увібрав у себе духовний і життєвий досвід головним чином верхніх шарів російського суспільства, то трагедія “Борис Годунов” у своїй множинній різноголосиці дає повну панораму загальнонаціонального буття, висвечивая нерозривні зв’язки “долі людської, долі народної” (відоме визначення Пушкіна).
Поет виявляє тут дарунок обрисувати словом будь-яку фігуру різноманітної людської ієрархії.
Будь те баба з дитиною: Ату! не плач, не плач; от бука, бука Тебе візьме! агу, агу!..
Не плач!.. Чернець-Бурлака Варлаам (вимовляє в корчмі Григорію Отрепьеву): – Коли я п’ю, так тверезих не люблю; ино справа пияцтво, а інше чванство; хочеш жити, як ми, ласкаво просимо – ні, так убирайся, провалюй…
Батько Пимон: Ще одне, останнє сказанье – И літопис кінчений моя, Виконаний борг, заповіданий від Бога Мені, грішному… Або Борис у його царственому обличчі (із тронного мовлення, звертаючись до Господа): Про праведник!
Про мій батько державний! Воззри з небес на сльози вірних слуг И ниспошли тому, кого любив ти, Кого ти тут настільки дивно возвеличив, Священне на владу благословенье: Так правлю я в славі свій народ, Так буду благ і праведний, як ти Як бачимо, у кожного персонажа свій “догана”, що відповідає його характеру й соціальному статусу