Всемирность генія Пушкіна



Багато чого вражає в Пушкіні. Але, може бути, найбільше – його універсалізм. Універсалізм і у вузько літературному значенні цього слова, оскільки Пушкін охопив практично всі види й жанри сучасної йому словесності, перетворив у своїй творчості всі основні ідеї й теми художнього процесу своєї епохи.

Універсалізм і в загальнолюдському тлумаченні цього слова, тому що ми знаходимо в його спадщині багатомірний, всеосяжний зріз буття, що робить пушкінський мир теперішнього всесвіту Універсалізм цей тим більше вражає, що, на відміну від багатьох

інших романтиків, які багато подорожували, Пушкін ніколи не залишав меж Росії (хоча під тиском обставин неодноразово помишлял про втечу із країни). Правда, якої Росії!

Росії, що вміщала в себе чи не все – споконвіку російський початок і воістину вавилонське змішання народів, освіченість цивілізованої Європи й азіатську дикість, класичну культуру й екзотику Сходу. І все-таки дивно, як такий всеохоплюючий феномен міг з’явитися в цієї напівзлиденної, недоглянутої й, по вираженню Ф. Шаляпіна, загнаній країні, життя в якій часто навіває те, про що читаємо у вірші “Зимова дорога” (1826): По дорозі зимової,

нудної Трійка хортиця біжить, Дзвіночок однозвучний Утомливо гримить И далі: “серцева туга… глухомань і сніг… нудно, смутно… шлях мий нудний… затуманений місячний лик”.

Одна з розгадок пушкінського універсалізму – у вищій геніальності, в особливому дарунку, ниспосланном понад. Це усвідомлював і сам поет. З найбільшою виразністю – у символіці вірша “Пророк” (1826).

Тут дуже характерні початкові рядки: “Духовної жаждою млоїмо” – закладене природою в душу поета прагнення до осмислення происходящего навколо; “У пустелі похмурої я тягнувся” – це Ороссии. Духовної жаждою млоїмо, У пустелі похмурої я тягнувся – И шестикрилий серафим На роздоріжжі мені з’явився; Перстами легенями як сон Моїх зіниць торкнувся він: Отверзлися віщі зіниці, Як у переляканої орлиці Моїх вух торкнувся він, И їх наповнив шум і дзенькіт: И почув я неба содроганье, И горний ангелів поле, И гад морських підводний хід, И дольней лози прозябанье. Таким чином, мова йде про те, що поет за допомогою вищих, незбагненних сил знайшов дарунок особливої сприйнятливості й всевідання: “И почув я неба содроганье” – загальні, світові катаклізми; “И горний ангелів поле” – божественний початок буття; “И гад морських підводний хід” – низинні сторони існування і його таємниця; “И дольней лози прозябанье” – повсякденний плин суєтного, повсякденної життя Здатність осягти геть усе з найбільшою повнотою розкрилася у двох самих капітальних створеннях Пушкіна – “Євгенії Онєгіні” і “Борисі Годунове”. В.

Бєлінський назвав роман “Євгеній Онєгін” “енциклопедією російського життя”. Н. Добролюбов розшифрував це докладніше: “У його роман поряд з “поезією” заюшила широким потоком і “проза” – життя як вона є, з усіма її фарбами й відтінками, зі святковими й повсякденними, патетичними й смішними, зворушливими й незначним, високими поетичними поривами й життєвим “строкатим сміттям”. Додамо, що це насамперед роман про романтизм, що представлений тут у будь-яких іпостасях: романтична гедония (юний Онєгін і багато чого в самому поеті – через авторські відступи), байронізм (молодість Онєгіна з його нудьгою й розчарованістю), палкість і захопленість (Ленский), мрійність і сила почуттів (Тетяна). Але якщо “Євгеній Онєгін” увібрав у себе духовний і життєвий досвід головним чином верхніх шарів російського суспільства, то трагедія “Борис Годунов” у своїй множинній різноголосиці дає повну панораму загальнонаціонального буття, висвечивая нерозривні зв’язки “долі людської, долі народної” (відоме визначення Пушкіна).

Поет виявляє тут дарунок обрисувати словом будь-яку фігуру різноманітної людської ієрархії.

Будь те баба з дитиною: Ату! не плач, не плач; от бука, бука Тебе візьме! агу, агу!..

Не плач!.. Чернець-Бурлака Варлаам (вимовляє в корчмі Григорію Отрепьеву): – Коли я п’ю, так тверезих не люблю; ино справа пияцтво, а інше чванство; хочеш жити, як ми, ласкаво просимо – ні, так убирайся, провалюй…

Батько Пимон: Ще одне, останнє сказанье – И літопис кінчений моя, Виконаний борг, заповіданий від Бога Мені, грішному… Або Борис у його царственому обличчі (із тронного мовлення, звертаючись до Господа): Про праведник!

Про мій батько державний! Воззри з небес на сльози вірних слуг И ниспошли тому, кого любив ти, Кого ти тут настільки дивно возвеличив, Священне на владу благословенье: Так правлю я в славі свій народ, Так буду благ і праведний, як ти Як бачимо, у кожного персонажа свій “догана”, що відповідає його характеру й соціальному статусу


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Всемирность генія Пушкіна