Зображення маленької людини в повісті А. С. Пушкіна Станційний доглядач



“Повести Белкина” А. С. Пушкіна створені восени 1830 року в селі Болдіно. У них відображені військово-офіцерські вдачі (“Постріл”), мелкочиновний і аристократичний побут (“Станційний доглядач”), міщансько-ремісничий побут (“Трунар”), поместно-садибний уклад (“Заметіль”, ” Панянка-Селянка”). Але основна тема “Повістей” – маленька бідна людина, його положення в суспільстві, його бажання й прагнення, соціальні протиріччя, моральне достоїнство й простої людське щастя.

“Повести Белкина” оптимістичні. З найбільшою силою пушкінський гуманізм розкрився в “Станційному доглядачі”. Зовсім на новій основі Пушкін продовжує розробку теми маленької людини, почату ще Карамзиним в “Бідній Лізі”.

У Самсоні Вирине є нові риси: у ньому пробуджується людське достоїнство й зароджується протест.

Станційний доглядач – це самий дрібний чиновник, “сущий мученик чотирнадцятого класу, обгороджений своїм чином токмо від побоїв, і те не завжди”. З такими сваряться, вимагають у них книгу скарг, уважають “нелюдами людського роду”.

Цим людям немає спокою ні вдень ні вночі. “Всю досаду, накопичену під час нудної їзди, мандрівник зганяє на доглядачі” – точно помічає Пушкіна. “Які лайки, які погрози посиплються на його голову!

У дощ і сльоту примушений він бігати по дворах”. Доглядач змушений тремтіти перед будь-якими іншими вищими чинами.

За словами автора, “стан станційних доглядачів представлено загальній думці в самому помилковому виді”. Насправді це “люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні”. Такий і Самсон Вирин.

Він з повагою й добродушністю ставиться до своїх постояльців.

Проїзні іноді грубо зверталися із Самсоном Вириним, не порахувалася з ним і його власною дочкою Дуня – утекла із проїзним гусаром, спокусившись багатим, забезпеченим і гарним життям. Самсон Вирин спробував повернути дочка, але був грубо виставлений за двері ротмістром Мінським (це й був той проїзний гусар). “Довго стояв він нерухомо, нарешті побачив за обшлагом свого рукава згорток паперів; він вийняв їх і розгорнув трохи п’яти – і десятирублевих зім’ятих асигнацій”. Від обурення й образи старий заплакав, “стис папірці в грудку, кинув їх додолу, притоптав каблуком і пішов…” Хотів було потім повернутися за грошима, але “добре одягнених парубків” уже встиг їх підібрати й швидко виїхав.

Станційний доглядач не упокорився з тим, що не поговорив з дочкою, і зробив ще одну спробу її побачити, але Дуня, побачивши батька, Зомліла. Самсонові “приятель його радив… скаржитися; але доглядач подумав, махнув рукою й вирішив відступитися”. Поїхав додому й дуже переживав про долю своєї Дуни: ” чиЖива, немає чи, Бог її відає.

Усяко трапляється… Як подумаєш, що й Дуня, може бути, відразу пропадає…”. Самсон Вирин намагався протестувати, але, як нижчий по стані, не міг протистояти Мінському.

Така сумна доля “маленької людини”, майстерно зображена Пушкіним у повісті “Станційний доглядач”.

Образ “маленької людини” знайшов відбиття в добутках багатьох великих поетів і письменників. Зображенням жалюгідної долі цих людей, несправедливості, їх навколишньої, письменники хотіли змінити життя “маленької людини” до кращого, полегшити її.

У повісті А. С. Пушкіна “Станційний доглядач” ми знайомимося із Самсоном Вириним і на його прикладі довідаємося про долю багатьох людей, що займали цю посаду. Не зрячи Пушкін на самому початку повести ставить каверзне запитання читачеві й сам же на нього відповідає: “Що таке станційний доглядач? Сущий мученик чотирнадцятого класу, обгороджений своїм чином токмо від побоїв, і те не завжди…”. Життя “цього диктатора” дійсно представляється мені каторгою: образи й приниження, образи проїжджаюче й несправедливе відношення з їх боку.

Це яскраво виявилося в безсовісному вчинку ротмістра Мінського, чия авантюра стала причиною не тільки нескінченного горя й страждання Вирина, але і його передчасної смерті. Дочитавши повість до кінця, ми довідаємося, що Мінська не безчесна людина й дійсно зробив життя Дуни щасливої й забезпеченої. Однак що заважало йому заспокоїти нещасного батька, що переживає, і не тільки на словах – мимохідь і в досить образливій формі, – але й на ділі?

А. С. Пушкін устав на захист несправедливо скривдженого “поважного стану доглядачів”. Він затверджує, що “ці настільки оклеветанние доглядачі взагалі суть люди мирні, від природи послужливі, схильні до спілкування, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні”. Мудрий письменник учить нас звертати увагу не на посаду, а на душу й серце людини, тому що тоді мир стане набагато добріше й честнее.

Проблема “маленької людини” привертала увагу всіх прогресивних письменників XIX століття. Не пройшов повз неї й Олександр Сергійович Пушкін, загострюючи особливу увагу на лихах і проблемах “маленької людини” у повісті “Станційний доглядач”.

Бесіду із читачем А. С. Пушкін починає не зі знайомства з головними героями повести, не із зав’язки сюжету, а з питання, що відбиває причини трагедій і лих одного з героїв: “Що таке станційний доглядач?” “І дуже незабаром ми ясно розуміємо, що доля цих людей далеко не завидна”, адже робота – “теперішня каторга”, “спокою ні вдень, ні вночі”. Посада станційного доглядача має на увазі більше обов’язків і відповідальності, чим прав і привілеїв, тому-те й називає їх А. С. Пушкін “сущими мучениками чотирнадцятого класу, обгородженими своїм чином токмо від побоїв, і те не завжди”.

Саме дивне, що безправ’я цих “маленьких людей”, їхня неможливість гідно відповісти на брутальність, образи й приниження іменитих постояльців ще й викликають гнів і роздратування з боку “панів”. От чому “люди мирні, від природи послужливі, схильні до гуртожитку, скромні в домаганнях на почесті й не занадто грошолюбні” незаслужено вважаються “нелюдами людського роду, рівними покійним подъячим або принаймні муромським розбійникам”. Прагнучи змінити ця помилкова думка, А. С. Пушкін розповідає нам “реальну” історію життя одного зі знайомих йому станційних доглядачів, і дочитавши повість до кінця, ми розуміємо, що дійсно “стан станційних доглядачів представлено загальній думці в самому помилковому виді”.

Звертаючи пильну увагу на проблемах “маленьких людей”, А. С. Пушкін тим самим вніс свій неоціненний внесок і в їхній дозвіл, адже не зрячи говорять, що правильна постановка питання – уже половина рішення

“Станційний доглядач” – це перший добуток у російській літературі, у якому створений образ “маленької людини”. Надалі ця тема була представлена у творчості Гоголя, Чехова, Толстого

У повісті Пушкіна цей образ втілений у головному герої, станційному доглядачі Самсоні Вирине. Оповідання автор починає з опису животіння всіх станційних доглядачів. Всі проїжджаючі сварять їх, пишуть на них скарги й навіть, буває, б’ють, уважають їх “нелюдами людського роду” тільки за те, що не завжди є на станції зміна коней. Досаду й злість, накопичену в поїздках, мандрівники зганяють на ні в чому не винному доглядачі. “Погода нестерпна, дорога кепська, ямщик упертий, коня не везуть, а винуватий доглядач”, – так описує Пушкіна відношення до людей цієї професії.

Самі ж доглядачі люди смирні, завжди готові прислужити, але ж їм і в дощ, і в буру, і в мороз доводиться бігати по дворах, зустрічаючи й проводжаючи постояльців. Далі автор переходить до історії життя Самсона Вирина. Всі перераховані вище лиха станційних доглядачів повною мірою ставляться й до нього.

Це була бідна людина, що звикла не чекати від життя нічого гарного. Одна радість була в нього – красуня дочка Дуня. Але коли вона втекла з будинку з гусаром Мінським, Самсон від туги й почуття провини, що не вберіг дочку, занедужав.

Потім він знайшов Дуню в Петребурге, вона жила з гусаром у гарному будинку, була добре одягнена. Вирин кликав її додому, просив Мінського відпустити дочка, але гусар прогнав його. З горя Самої запив, перетворився за короткий час із міцного чоловіка в старого. Він згадував про те, що сам дозволив Дуне поїхати з гусаром у церкву, звідки та вже не повернулася, і винив себе в що происшли.

Представляючи її долю, він думав, що Мінський побавиться з Дуней і викине її на вулицю. Самсон не може навіть представити, що гусар міг полюбити дочку простого станційного доглядача, а тим більше – женитися на ній. Так, переводячи себе, тужачи й жалуючи дочку, Самсон спився й умер.

Пушкін, описуючи трагедію життя “маленької людини”, співчуває йому й дає зрозуміти, що обмеженість Самсона Вирина визначена насамперед умовами його життя. Людина, що звикла до лайки й утисків, що вважає себе нижчою істотою, може мислити тільки лише як “мученик чотирнадцятого класу”. По логіці Вирина, дочка його не може бути щаслива з багатим гусаром, той лише посміється над нею.

Чин Вирина став його життям, воно обмежено у своїх міркуваннях становими рамками. Незважаючи на це автор не нехтує героя, а намагається зрозуміти й пояснити його поводження.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Зображення маленької людини в повісті А. С. Пушкіна Станційний доглядач