Герої Пушкіна в зміні епох і в сприйнятті читацьких поколінь



У березні 1833 року вийшло друком перше повне видання роману. Герої Пушкіна ввійшли у великий мир відносин, збуджуючи різні толки, відгуки, оцінки й самі суперечливі думки. Розуміння “Євгенія Онєгіна” і виклав свою думку в циклі статей “Твір Олександра Пушкіна” (статті восьма й дев’ята – 1844 і.

1845 р.). Романтизм перестав задовольняти передову читаючу публіку. Тепер читача цікавили не таємничі герої, не дивний збіг обставин, не байронічні страсті й нічим розрив, що пояснюється не, з дійсністю, а реальні конфлікти, їхнє підгрунтя,

розрахунок або корисливість – як рушійна пружина в поводженні людей.

Життя така, яка вона є насправді, виявилася не менш трагичной, не менш цікавої, не менш насиченої естетическим змістом, страстями, зіткненнями, ніж романтично прикрашені картини. Критик-Реаліст виступив від імені цієї частини російських читачів, підкреслив новаторське значення роману й назвав його “енциклопедією російського життя й найвищою мірою народним добутком”. Бєлінський також помітив немаловажне для вірного розуміння роману обставина: “Незважаючи на те, що роман носить на собі ім’я свого героя,- у романі не один, а два герої: Онєгін

і Тетяна”2.

По його помсті, Ленский їм явно уступає.

Не з його образом, а з Онєгіним і Тетяною зв’язав поет свої міркування про найбільш важливі явища в російській дійсності, у розвитку суспільства й у долях російського народу Що ж побачив критик у цих головних образах роману? Бєлінський заперечував тим, хто негативно оцінював Онєгіна, хто вважав його спустошеним до кінця й не вірив у можливість його духовного воскресіння. Це дуже важливе припущення. Адже після Пушкіна найбільші з російських письменників піднімали саме проблему воскресіння.

Чи підніметься людина з полону побуту, із твані дріб’язків до піднесених понять про необхідність служіння суспільству?

Або кріпосницька дійсність назавжди віднімає в людей надію стати краще, чистіше, совестливее? По суті, це було корінне питання національно-визвольного руху в Росії XIX століття.

Якщо людина в стані розірвати пута неуцтва, забобонів, помилкових думок, то він розірве й ланцюги, що скували народ. Саме так після Пушкіна й Бєлінського розуміли цю проблему Гоголь, Тургенєв, Гончарів, Герцен, Достоєвський, Л. Толстой, Чехов.

Вони відповіли на поставлені питання ствердно – і це додало російському реалізму якісно новий характер у порівнянні з реалізмом західних авторів. Гіркий і за ним інші радянські письменники прийняли цю традицію російської класики, а десятиліття соціального й культурного розвитку радянського народу підтвердили справедливість такого підходу до людини й суспільства Як сильно розрізняються герої роману у своєму поводженні, у моральних переконаннях, у їхньому відношенні до навколишнього світу! “Тетяна створена начебто вся з одного цільного шматка… Все життя її перейняте тою цілісністю, тією єдністю, що у світі мистецтва становить найвище достоїнство… Жагуче закохана, проста сільська дівчина, потім світська дама,- Тетяна у всіх положеннях свого життя завжди та сама”!-‘так визначив Бєлінський основну рису героїні Пушкіна.

Онєгін яке в чому поступився або відверто здався під натиском вульгарності – Тетяна не уступає й зберігає своє достоїнство В образі Тетяни критик побачив вираження таких рис національного російського характеру, як волелюбність, внутрішня-сила, життєва стійкість і вірність боргу.

Тому Бєлінський і вважав, що в образі Тетяни бачиться ідеал. Але чи всі в ній він приймав беззастережно? Не все; і як не дивно – не вважав високою якістю вірність. “Вічна вірність кому й у чому?

– дивувався критик.- Вірність таким відносинам, які становлять профанацію почуття й чистоти жіночності, тому що деякі відносини, освячува_ не любовию, найвищою мірою аморальні”2.

Що мав він у виді? Тетяна зізнається, що продовжує любити Онєгіна,- і відкидає його. Чоловіка свого, котрому “віддана” без любові, вона так і не полюбила – і залишається вірної йому. Світське життя вона йменує “дрантям маскараду”, а навколишню юрбу ймовірно нехтує – і не пориває з нею, не кидає відкрито їй виклику.

З розчуленням і тугою згадує й дикий сад, і бідне житло, і те “смиренний цвинтар, де нині хрест і тінь галузей над бідної нянею моєї”, але в неї, здається, зовсім немає непереборного бажання відразу кинути столицю й повернутися назад, у село, у минуле… Суперечливі пориви, не чи правда?

Чи не порушує це тої цілісності натури, що так високо цінував у Тетяні критик? Але протиріччя, як ми тепер розуміємо, неминучі. І настільки ж неминуча неоднозначність відповідей Бєлінського. З одного боку, він жагуче бажав, щоб героїня Пушкіна зробила хоч який-небудь крок по шляху жіночої емансипації,, а разом з тим розумів, що в її положенні такий крок міг бути тільки кроком у подружню зраду.

Але ідеальність. Тетяни й зрада, невірність, зрадництво – це також не погоджувалося у свідомості Бєлінського.

Протиріччя в оцінці Тетяни залишилося – його не перебороли багато поколінь слідом за Бєлінським. Читачі й читачки дотепер вирішують, як можна і як должяо було б надійти в положенні Тетяни. У цілому ж думка Бєлінського залишилося тією основою, на якій будується правильне розуміння роману Пушкіна. Єдине, що було додано до нього,- це подання про наявність у романі третього головного героя: образ ліричного оповідача Бєлінський відповідно до художніх подань того часу ототожнював із самим Пушкіним


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Герої Пушкіна в зміні епох і в сприйнятті читацьких поколінь