Пейзажна лірика у творчості А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова



А. С. Пушкін і М. Ю. Лермонтов видатні поети першої половини 19 століття. Основним видом творчості в обох поетів є лірика. У своїх віршах кожний з них описував багато тим, наприклад, тема волелюбності, тема Батьківщини, природи, любові й дружби, поета й поезії.

Всі вірші Пушкіна наповнені оптимізмом, вірою в існування прекрасного на землі, яскравими фарбами в зображенні природи, а в Михайла Юрійовича скрізь простежується тема самітності.

Лермонтовский герой самотній, він намагається щось знайти в чужому краї Що шукає він у краї далекому, Що кинув він у краї рідному У віршах Пушкіна “Осінь” ми бачимо різноманітні картини: зимові свята, полювання поміщиків, від якого страждають землі селян, катання на ковзанах і багато чого іншого. Тут він міркує й про положення поета в роки кріпосництва в Росії. Олександр Сергійович із всіх інших пір року віддавав перевагу осені: “з річних часів, я радий лише їй однієї”.

Мальовничими, барвистими квітами він описує осінній пейзаж: “прекрасне природи увяданье”, “у багрець і золото одягнені ліси”. Читаючи його вірша про природу,

які наповнені чарівними звуками, ми мимоволі бачимо, уявляємо собі чудові простори росіянці природи Природа в поезії М. Ю.

Лермонтова вільна, романтична стихія. У своїх віршах він як би перегукується з різними природними явищами. Для нього вітер у небесах, щось могутнє й сильне Шуми, шуми ж, вітер у ночі, Грай вільно в небесах И освіжи мені груди й очі Лермонтовскому ліричному героєві доводиться вступати в єдиноборство із природою, і це боротьба рівних сил. У його ранній ліриці переважають екзотичні картини Кавказу, його улюбленого краю.

Він створює у вірші “Ранок на Кавказі” романтичний пейзаж, описуючи зірки, місяць, туман, хмари, хмари Світає в’ється дикої пеленою Навколо лісистих гір туман нічної…

Для Пушкіна природа це рідний будинок, у якому він ховається від обридлих йому проблем, де він відпочиває від суєти життя. У вірші “Село” він говорить: “Я тут від суєтних оковів звільнений, учуся в істині блаженство знаходити”. У Лермонтова ж природа з’являється в обличии могутньої, сильної істоти, але у вірші “Ранок на Кавказі” з’являється й сентиментальний опис пейзажу От на скелі новонароджений промінь Зародився раптом, прорізавшись меж хмар, И рожевий по річці й наметам Розлився блиск, і світить там і там.

Поезія цих двох великих поетів дуже різна, хоча Михайло Юрійович і є продовжувачем пушкінських створінь, але він затворів в епоху формування періоду жорстокого режиму миколаївської реакції; а Пушкін у часи революційного підйому й віри в прекрасні ідеали волі й рівності всіх людей. Поезія Лермонтова глибоко трагична, вона повна розчарувань у житті. У творчості Олександра Сергійовича, ми знаходимо для себе багато тих речей, які близькі нам, його творчість учить нас життя, виховує в нас добрі почуття, говорить про любов. Пейзажна лірика у віршах цих поетів є основним напрямком їхніх добутків, вони відчували себе дітьми природи, що була натхненням на творчість До “Євгенія Онєгіна” протистояння людини й суспільства була показана в А.

С. Грибоєдова в його комедії “Горе від розуму”. Головна діюча особа цього добутку, Чацкий, як і Онєгін, незадоволений суспільством, у якому живе. Але, на відміну від Онєгіна, Чацкий намагається змінити чтото у фамусовском суспільстві, критикуючи його.

Хоча просвітительські ідеї Чацкого виявилися неплодотворними, герой комедії все-таки діє (словом). Онєгін же, хоча нехтує світло, все-таки живе за його законами, не намагається нічого змінити, а равнодушно нудьгує Автор показує Євгенія Онєгіна в різній обстановці в театрі, у кабінеті, на балі, описує його як “забав і розкоші дитя”.

Але Пушкін не обмежується зовнішнім описом, він дає читачеві внутрішній мир Онєгіна. У душі героя свої конфлікти, комплекси, парадокси. Автор оцінює Євгенія Онєгіна неоднозначно: “А чи був щасливий мій Євгеній” Ні, “… рано почуття в ньому охолонули”, “…розлюбив він нарешті И лайка, і шаблю, і свинець…” і “…

Ніщо не торкало його”. Це симптоми щиросердечної недуги. Якого Пушкіна називає його “російською нудьгою”, подібної “англійському спліну”.

Це стан домінанта характеру Онєгіна Пушкін писав Плетньову: “Агов, дивися, нудьга гірше холери”.

Холера вражає тіло, а нудьга вбиває душу. У душі Онєгіна немає радості, гармонії, благодаті. У чому причина цієї хвороби душі.

Григор’єв у статті “Погляд на російську літературу зі смерті Пушкіна” висловлює думку, що нудьга Онєгіна пов’язана з його вродженим, природним критицизмом, властивому російському здоровому глузду. Критик затверджує, що критицизм Євгенія й, отже, нудьга походить від його обдарованості, а не від озлобленості, скептицизму, як у Чайльд Гарольда.

Бєлінський уважав, що “озлоблений розум” “ознака вищої натури” і знак того, що Онєгін морально вище навколишніх. Він дізнавався себе в “душі себелюбної й сухий”, читаючи роман, і страждав від цієї разючої подібності Дружба Онєгіна й Ленского показує, що Євгеній не бездушний. Він не демон, не пародія, не “модна примха”, а звичайна людина, “добрий малий”, яких на світі багато.

Онєгін не знає, що йому потрібно, але точно знає, що його не влаштовує те, чим задоволена посередня юрба Євгеній віддається нудьзі й позіханню.

Цікаво, що лермонтовский Печорин, персонаж добутку “Герой нашого часу”, що так само, як Чацкий і Онєгін, відкидає суспільство, на відміну від Онєгіна намагається взяти в долі свою частку радості. У цих двох героїв життєві шляхи різні, але результат одна нудьга, туга й нудьга. Обидва романи, “Євгеній Онєгін” і “Герой нашого часу”, мають відкритий фінал, як у самого життя Писарєв у статті “Базарів” писав, що Онєгін “занадто багато й рано все взяв від життя, усім об’ївся”.

Критик затверджує, що Євгеній “носить гарне розчарування” у торжестві розуму й просвітительських ідей, за допомогою яких неможливо чтолибо змінити вобществе. Нудьга Онєгіна це не поза, а добровільний тяжкий хрест. Євгеній несе його всюди: у Петербурзі, у селі, у подорожі по Росії. Скрізь його переслідує туга, він тяготиться життям.

Він вертається з подорожі в Петербург, де знову зустрічає Тетяну, і все для нього міняється. Він кається в тім, що не зрозумів, не полюбив Тетяну (“…як я помилився, як покараний”) і в тім, що на дуелі вбиває свого друга Ленского (“…

Закривавлена тінь йому була щодня”). У душі Онєгіна прокидається спрага любові, розуміння. Закоханість у Тетяну виліковує Онєгіна від критицизму розуму


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Пейзажна лірика у творчості А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова