Два генії двох мирів: Цветаева й Пушкін

Все своє життя, починаючи з раннього дитинства, Марина Цветаева схилялася перед генієм “сонця російської поезії” – Пушкіна. Про це свідчать її записи у творчих зошитах, численні лірична проза. Улітку 1936 року, перебуваючи в еміграції, Цветаева перевела 18 віршів Пушкіна на французьку мову.

А через рік запропонувала журналу “Сучасні записки”, що виходили в Парижу, поетичний цикл “Вірші до Пушкіна”. У листі до А.

А. Тесковой (26 січня 1937 р. ) поетеса, характеризуючи ці добутки, писала: “Вірші до Пушкіна”… зовсім не

уявляю собі, щоб хто-небудь насмілився читати, крім мене. Страшно різання, страшно вільні, нічого загального з канонізованим Пушкіним не мають, і всі що мають – зворотне канону. Небезпечні вірші…

Вони внутренно – революційні…

Внутренно – заколотні, з викликом кожного рядка… вони мій, поета, одноособовий виклик – лицемірам тоді й тепер…” Побоювання Цветаевой мали під собою підстави: журнал, у якому міцні були монархічні ідеї, опублікував тільки 4 вірша з 6, причому перше – “Бич жандармів, Бог студентів…” – у скороченому виді Погляди Марини Цветаевой обурили емігрантських

“пушкиноведов”, питавшихся “пригладити й зачесати” Пушкіна, представити його покірним слугою пануючи й придворним поетом. До них звернені слова Цветаевой у цьому ж вірші: Що ви робите карли, Цей – голубів олив Самий вільний, самий крайній Чоло – навіки затаврувавши Низькістю двуединой Золота й середини? Вірш “Верстат”, що ввійшов у цикл “Вірші до Пушкіна”, присвячено проблемі поетичного натхнення.

Натхнення, по Цветаевой,- насамперед щоденна важка праця.

Натхнення – не подарунок прихильних небес, а результат зусиль духу. Обмежуючи себе в земних радостях, задоволеннях, поет всі фізичні й духовні сили віддає творчості, наближаючи ті прекрасні моменти інтелектуального підйому, які прийнято називати натхненням. І поетичне життя Пушкіна – тому яскравий і переконливий приклад Безумовним шедевром є заключний вірш циклу “Вірші до Пушкіна” – “Ні, бив барабан перед неясним полком…”. Його можна рекомендувати учнем вивчити напам’ять.

Ні, бив барабан перед неясним полком, Коли ми вождя ховали: Те зуби царьови над мертвим співаком Почесний дріб виводили Такий вуж пошана, що найближчим друзям Немає місця В изглавьи, в изножьи, И праворуч, і ліворуч – ручищи по швах Жандармські груди й пики Не дивно чи – і на найтихішому з лож Пребути піднаглядним хлопчиськом?

На щось, на щось, на щось схожий Пошана цей: почесно – так занадто! Дивися, мол, країна, як, поголосці всупереч, Монарх про поета печеться! Почесно – почесно – почесно – архи-почесно,- почесно – до чортові!

Кого ж це так – точно злодії злодія Пристріленого – виносили? Зрадника? Немає. Із прохідного двору – Умнейшего чоловіка Росії Зміст вірша в точності погодиться зі спогадами друзів Пушкіна П.

А. В’яземського й В.

А. Жуковського про похорони “умнейшего чоловіка Росії”. За свідченням В’яземського, у день похорону Пушкіна в його будинку, “де зібралося чоловік десять друзів і близьких… опинився цілий корпус жандармів”.

А Жуковський писав, що “призначену для відспівування церква пері-мениш, тіло перенесли в неї вночі, з какою-те тайною, всіх поразившею, без смолоскипів, майже без провідників; і в мінуту виносу, на яку зібралося не більше десяти – найближчих друзів Пушкіна, жандарми наповнили ту світлицю, де молилися про померлому, нас оцепили, і ми, так сказати, під стражів проводили тіло до церкви”. От звідки у вірші Цветаевой: “В изглавьи, в изножьи, И праворуч, і ліворуч – ручищи по швах – Жандармські груди й пики”.

Лексичні сполучення “піднаглядний хлопчисько”, “точно злодії злодія пристріленого – виносили”, “із прохідного двору” підсилюють тяжке враження від “почесних” похорону. Як барабанний дріб, звучать повтори “На щось, на щось, на щось схожий” і “Почесно – почесно – почесно – архи – Почесно,- почесно – до чортові!” Це своєрідна відповідь на питання, закладений в 3-й і 4-й рядках третьої строфи: На щось, на щось, на щось схожий Пошана цей, почесно – так занадто! “Пошана цей” схожий на екзекуцію: під барабанний дріб крізь довгі шеренги солдатів зі шпіцрутенами проганяли порушника закону Російської імперії.

Після такого “пошани” рідко хто залишався в живі. Таким чином, поетеса підкреслює, що похорони Пушкіна – це продовження дуелі, підготовленої й, як по нотах, розіграної великосвітськими “музикантами”. “Диригентом” же “оркестру” поетеса називає царя, зуби якого “над мертвим співаком Почесний дріб виводили”. Мимоволі пригадуються слова зі цветаевского есе “Мій Пушкін”: “Так, по суті, третього в цій дуелі не було.

Було двоє: будь-який і один. Тобто вічні діючі особи пушкінської лірики: поет – і чернь.

Чернь, цього разу в мундирі кавалергарда, убила – поета. А Гончарова, як і Микола I,- завжди найдуться”. Як бачимо, у нарисі головною винуватницею загибелі поета Цветаева вважає великосвітську “чернь”, заздру, що постійно інтригує, котра мстила поетові за його гострі епіграми, дружбу з декабристами, незалежність поводження й суджень.

Цветаева як би коректує точку зору, висловлену в циклі “Вірші до Пушкіна”.