Вірш Ф. И. Тютчева “К. Б.” (“Я зустрів Вас – і все колишнє…”) (сприйняття, тлумачення, оцінка)



Ф. И. Тютчев – відомий російський поет, що жив в XIX столітті. Він був сучасником і Пушкіна, і Жуковського, і Некрасова, і інших не менш знаменитих поетів.

Його ліричні добутки роблять враження чуда: вони гармонічні за формою й по змісту. Велике місце у творчості Ф. И. Тютчева займає любовна лірика, причому такі вірші поет складав не тільки в молодості, але й у літньому віці. Вірш “К.

Б. ” (“Я зустрів Вас…”) написано в 1870 році, у ту пору Тютчеву було вже 67 років. Ініціали в заголовку позначають скорочення переставлених слів “Баронесі

Крюнденер”. Краса цієї жінки затьмарила поета ще сорок років тому, у тридцятих роках він написав вірш “Я пам’ятаю час золоте…”, присвячене їй же.

І от, через чотири десятиліття, баронеса й літній поет зустрілися на курорті в Карлових Варах. Саме там і був написаний цей ліричний вірш. Це ліричне послання дуже особисте.

Спогад про минуле пожвавили душу літнього поета, змусили його почувати, переживати, любити. У цьому вірші Тютчев розкриває перед читачами самі таємні почуття, ми розуміємо, як глибоко може любити людина. У добутку “Я зустрів Вас…” можна виділити три частини: вступ

– перша строфа, основна частина – три наступні строфи, і висновок – п’ята строфа.

Звернемося до вступу: Я зустрів Вас – і все колишнє У віджилому серці ожило; Я згадав час золоте – І серцю відразу так тепло. “Віджиле серце” літнього поета, що вже утомилося страждати й почувати, зненацька поринає в “золотий час”. Епітети протипоставлені один одному. Золотий колір теплий, радісний, і з ним зв’язане уособлення: “… і серцю стало так тепло”, Спогад розтопили лід у серце поета, змусили серце горіти, любити.

Оборотний увага на займенники в цій строфі: поет двічі використовує “я”, що вказує на першу особу, а також зустрічаємо займенник “Вас” – увічливе звертання до улюбленої жінки.

Ліричний герой не говорить своєї улюбленої “ти”, а “Ви”, “Вас”, тому що для нього ця жінка – божество, недосяжний ідеал, нездійснена мрія. У другій частині навколишній пейзаж, стан природи перегукується з особистими переживаннями героя: Як пізньої осені порию Бувають дні, буває година, Коли повіє раптом весною І щось стрепенеться в нас… І знову в цих рядках можна відзначити антитезу, неї підкреслюють антоніми “осінь” – “весна”. Наступила пізня осінь, природа в’яне, і в житті літньої людини зараз осіння пора, молодість, юність давно пішли в минуле. І раптом, при зустрічі з улюбленою жінкою, його душа оживає, як весняна природа, він знову відчув себе молодих, повним життєвих сил і енергії.

Займенник “нас” як би поєднує серця поета і його улюбленої жінки, але з іншої сторони “ми”, “нас” – це не тільки особистість окремої людини, ця узагальнююча назва всіх, хто й “осінь життя” ще здатний любити й страждати. Далі настрій вірша міняється, ліричний герой як би оживає при зустрічі з улюбленої. Це підкреслюють епітети: “щиросердечної теплоти”, “милі риси”.

Якщо згадати вірш А. С. Пушкіна “ДО А.

П. Керн” (“Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…

“), те в цих добутках багато загального. І Пушкін, И Тютчев використовують однаковий епітет “милі риси”, в обох поетів ми зустрічаємо слова із суфіксами – ань, – ень: у Тютчева – “упоеньем”, “дуновеньем”, “воспоминанье”, “очарованье”, і в Пушкіна – “упоенье”, “вдохновенье”, “виденье” і ін. Такі суфікси характерні для романтичної поезії, вони надають віршу високе фарбування. І тут у них та ж функція, тому що й для Пушкіна, і для Тютчева улюблена жінка – це ідеал, божество, недоступна красуня. Не випадково ліричний герой вірша не вірить у цю зустріч: розлука-те для нього була “віковий”.

Тютчев використовує епітет-гіперболу, із часу їхньої останньої зустрічі пройшло сорок років, а для поета – нібито ціле століття. І тому він не вірить у те, що зустріч із улюбленою – реальність, герой – “начебто б у сні”.

Остання частина наповнена життєстверджуючим пафосом: Отут не одне воспоминанье, Отут життя заговорило знову, – І те ж у Вас очарованье, І та ж у душі моєї любов!… Повтори підсилюють основну думку вірша: улюблена жінка й через сорок років не втратила своєї привабливості, вона так само гарна, чарівна, і старіючий поет знову закоханий у неї й щасливий, як юнак. Не випадково майже кожна строфа закінчується умовчанням: поет нібито щось не договорює, не пускає читача в таємні куточки своєї душі.

Але наприкінці – окличне речення, воно підкреслює радісний настрій. Життя триває, і в літньому віці людин здатний любити так само жагуче, як молодий.

Вірш написаний чотиристопним ямбом, розмір робить послання співучим, ліричним. Не випадково є чудовий романс, що поєднує прекрасну музику й вірші Тютчева “Я зустрів Вас…

” Це вірш мені дуже подобається, воно мелодійно, образно, написано про самому таємний, що тривожило душу старіючого поета. Незважаючи на те, що цей добуток написаний майже півтора століття назад, воно продовжує хвилювати серця й сучасних читачів, тому що Приклад твору любові вічна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Вірш Ф. И. Тютчева “К. Б.” (“Я зустрів Вас – і все колишнє…”) (сприйняття, тлумачення, оцінка)