Приклад твору: Сатирична спрямованість комедії Д. И. Фонвізіна “Недоук”

У комедії “Недоук” Фонвізін зображує пороки сучасного йому суспільства. Його герої – представники різних соціальних шарів: державні чоловіки, дворяни, слуги, самозвані вчителі. Це перша в історії російської драматургії соціально-політична комедія.

Центральна героїня п’єси – пані Простакова. Вона керує господарством, б’є чоловіка, тримає в жаху двірських, виховує сина Митрофана. “Те сварюся, то б’юся, тим і будинок тримається”. Ніхто не сміє противитися її влади: “Хіба я не владна у своїх людях”.

Але в образі

Простаковой є й трагічні елементи.

Ця неосвічена й корислива “презріла фурія” дуже любить і щиро піклується про свого сина. Наприкінці п’єси, відкинута Митрофаном, вона стає приниженої й жалюгідною: – Один ти залишився в мене. – Так відв’яжися… – Немає в мене сина… Основним способом створення характеру Простаковой є мовна характеристика.

Мова героїні міняється залежно від того, до кого вона звертається. Слуг пані Простакова називає “злодії”, “канальи”, “бестія”, “собача дочка”. До Митрофана звертається: “другмой сердешний”, “душенька”.

Гостей

зустрічає шанобливо: “рекомендую вам дорогого гостя”, “ласкаво просимо”. З образом Митрофана в п’єсі зв’язана дуже важлива для просвітительської літератури ідея виховання. Митрофан – нечема, ледар, улюбленець матері.

Від матері він успадкував пихатість і брутальність. До свято відданій йому Вереміївні він звертається: “стара хричовка”.

Виховання й навчання Митрофана відповідає “моді” того часу й розумінню батьків. Французькій мові його вчить німець Вральман, точним наукам – відставний сержант Цифиркин, що “дещицю арихметике кумекає”, граматиці – семінарист Кутейкин, звільнений від “усякого навчання”. “Пізнання” Митрофанушки в граматиці, його бажання не вчитися, а женитися – смішні. Але його відношення до Вереміївни, готовність “за людей прийматися”, зрадництво матері викликає вже інші почуття.

Митрофанушка стає неосвіченим і жорстоким деспотом.

Основний прийом створення сатиричних персонажів у п’єсі – “зоологизация”. Зібравшись женитися, Скотинин заявляє, що він і свої поросята завести хоче. Вральману здається, що, живучи із Простаковими, він жив “феї з конячками”.

У такий спосіб автор підкреслює думку про “тваринну” низовині навколишнього світу.

Незважаючи на те, що жанр п’єси “Недоук” – комедія, Фонвізін не обмежується тільки викриттям суспільних пороків і створенням сатиричних персонажів. Автор малює ряд позитивних персонажів – Стародум, Правдин, Софія, Милон. Ці герої відкрито виражають погляди “чесного” людини на дворянську мораль, сімейні відносини й навіть цивільний пристрій. Цей драматургічний прийом воістину означає переворот у російській просвітительській літературі – від. критики негативних сторін дійсності до пошуків шляхів зміни існуючого ладу.

Відбиваючи актуальні для свого часу проблеми, Фонвізін був талановитим психологом, мислителем, художником.

Його комедія має загальнолюдське значення, вона живе в століттях, не сходить зі сцен сучасних театрів. Сміливий владар сатири, письменник великого дарування, нещадний у своїй правді художник, Денис Іванович Фонвізін був засновником російського реалізму. “Їм почата великолепнейшая й, може бути, найбільш соціально-плідна лінія російської літератури – лінія викривально-реалістична”, – писав А. М. Горький. У своїх творах Фонвізін майстерно викривав пороки пануючого стану, вів боротьбу з російським самодержавством, відбивав всю гаму вдач сучасної йому епохи, виражав різкий підйом національної самосвідомості людей.

Його гострий спостережливий погляд відзначав всі безсторонні деталі навколишньої дійсності: корупцію й беззаконня судів, низовина морального вигляду вельмож, що заохочується вищою владою фаворитизм. Всі ці пороки суспільства неодмінно піддавалися його влучній сатирі. Ще на початку своєї творчої діяльності Фонвізін зблизився з молодими прогресивними літераторами й видавцями.

Наслідком спілкування з ними став вірш “Послання до слуг моїм Шумилову, Ваньке й Петрушці”, у якому висміяні основи церковного навчання й захисники релігії, що проповідують божественну мудрість у створенні миру й людини. Автор з відвертою іронією оголював неправду й лицемірство уставів офіційної моралі: Попи намагаються обманювати народ, Слуги дворецького, дворецькі панів, Один одного добродії, а знатні бояря Нерідко обдурити хочуть і государя; И всякий, щоб набити потуже своя кишеня, За благо розсудив прийнятися за обман. Фонвізіна цікавила не демонстрація абстрактних пороків, а розкриття реального життя представників “шляхетного стану”.

Так, у комедії “Бригадир” він показує, що панують у суспільстві розумову апатію й бездуховність, дурість і жорстокість, егоїзм і розпусту. За зовнішньою благопристойністю героїв ховається хижий вигляд власників, готових перегризти один Одному горло. І бригадир, і радник у минулому перебували на службі. Але служба була для них лише засобом досягнення єдиної мети – кар’єрного росту, власної вигоди.

У добутках сатирика немає штучного привнесення комічних елементів. Їхнім об’єктом стає реальне життя, чиста правда.

Створені образи типові, їхня мова й поводження повністю відповідають середовищу й епосі. Яскрава картина дикого Вежества й сваволі помісних дворян представлена в “Листи до Фалалею”. По думці автора, аморальне поводження героїв перетворює їх у подобу скотов, що підсилюється сліпою пристрастю до тварин і поряд із цим жорстокістю до кріпаком, яких вони зовсім не вважають за людей.

Сміливу оцінку правління Катерини, викриття всіх його недоліків письменник представляє й в “Міркуванні про неодмінні державні закони”.

Тут автор торкається питання про взаємини народу й государя. Він виражає глибоку впевненість у тім, що “…той не може володіти іншими зі славою, хто собою володіти не може…

“, даючи тим самим зрозуміти, що не схвалює політику й поводження влади. На його думку, Катерина не виконала головного завдання правителя – “не ввела в державі своєму правила неодмінні”, без яких немає гарантії, що й сама вона не зробить своє правління самовладним, тиранічним. Саме в міркуваннях про соціальне й політичне життя країни й народжується задум головного твору Фонвізіна – комедії “Недоук”, темою якого стає сваволя поміщиків, схвалювана вищою владою, і безправ’я кріпаків.

Автор показує, як рабство вбиває в селянах всі людські риси й достоїнство. У той же час рабство розбещує й самих поміщиків, які втрачають честь, людяність, стають жорстокими катами, тиранами й паразитами. Однак письменник не тільки констатує занепад моральних підвалин суспільства – він шукає причини цього занепаду. “Ми бачимо всі нещасні наслідки дурного виховання…” – говорить автор словами Стародума й затверджує, що лише в правильному вихованні складається єдине джерело порятунку суспільства від зла – духовної деградації.

Показуючи пагубні наслідки рабовласництва, автор переконує нас у необхідності боротьби зі скотининими й простаковими в ім’я порятунку суспільства. Щирий син свого часу, Д. И. Фонвізін належав до числа передових людей XVIII століття.

Протягом усього творчого шляху він затверджував високі ідеали справедливості й гуманізму. У всіх його добутках неодмінно звучить мужній протест проти несправедливості самовладдя, гнівне викриття кріпосницького зловживання. І його влучною й вірною зброєю стала смілива сатира.