Приклад твору: Мотиви лірики М. Цветаевой
Життя посилає деяким поетам таку долю, що з перших же кроків свідомого буття ставить їх у самі сприятливі умови для розвитку природного дарунка. Такий (яркою й трагічної) була доля Марини Цветаевой, великого й значного поета першої половини нашого століття. Усе в її особистості й поезії (для неї ця нерозривна єдність) різко виходило із загального кола традиційних подань, що панують літературних смаків. У цьому була й сила, і самобутність її поетичного слова.
З жагучою переконаністю проголошений нею в ранній юності життєвий принцип бути тільки
Цветаева народилася в Москві 26 вересня 1892 року: Красною кистю Горобина запалилася. Падали листи. Я народилася.
Горобина стала символом долі, теж перехідний і гіркої.
Через все життя пронесла Цветаева свою любов до Москви, рідній домівці. Вона увібрала в себе заколотну натуру матері.
Недарма самі проникливі вірші в її прозі про Пугачова, у віршах про Батьківщину. Її поезія ввійшла в культурний побут, зробилася невід’ємною частиною
Вона перевіряла їм усе: По тобі тужить наша залу, Ти в тіні її видал ледь. По тобі тужать ті слова, Що в тіні тобі я не сказала. Слід зазначити, що переможна слава йшла до Цветаевой подібно шквалу.
Якщо Ахматову порівнювали із Сапфо, то Цветаева була Никой Самофракийской. Уже в 1912 році виходить її збірник віршів “Чарівний ліхтар”. Характерне звертання до читача, яким відкривався цей збірник: Милий читач!
Сміючись як дитина, Весело зустрінь мій чарівний ліхтар. Щирий сміх твій – так буде він дзвінок І беззвітний, як встарь. В “Чарівному ліхтарі” Цветаевой ми бачимо замальовки сімейного побуту, нариси милих осіб мами, сестри, знайомих, є пейзажі Москви й Таруси: У небі – вечір, у небі – хмаринки, У синьому сутінку бульвар.
Наша дівчинка утомилася, Посміхатися перестала.
Тримають маленькі ручки Синя куля. У цій книзі вперше з’явилася в Марини Цветаевой Приклад твору любові. Багато нинішніх збірників Цветаевой відкриваються віршем “Моїм віршам, написаним так рано…” Створене в 1913 році, у пору юності, воно стало програмним і пророчим: Моїм віршам, написаним так рано, Що й не знала я, що я – поет, Що сорвались, як бризи з фонтана, Як іскри з ракет, Що ворвались, як маленькі чорти, У святилище, де сон і фіміам, Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга.
Трагедія Цветаевой почалася з перших же її кроків у літературі.
Те була трагедія самітності й непризнанно. Прекрасними були цветаевские вірша “Остання зустріч”, “Грудень і січень”, “Епілог”, “Підсумок дня”. В 1913-1915 р. Цветаева створює свої “Юнацькі вірші”, які ніколи не видавалися.
Зараз більшість добутків надрукована, але вірші рассипа – 706 Ни по різних збірниках. Необхідно сказати, що “Юнацькі вірші” повні життєлюбства й міцне моральне здоров’я. У них багато сонця, повітря, моря і юного щастя.
Що стосується революції 1917 року, те її розуміння було складним, суперечливим.
Кров, що проливається в громадянській війні, відштовхувала Цветаеву від революції: Білий був – червоним став: Кров почервонила. Червоним був – білий став: Смерть перемогла. Це був плач, лемент душі поетеси. В 1922 р. вийшла її перша книга “Версти”, що складає з віршів, написаних в 1916 р.
В “Верстах” оспівана любов до міста на Неві, у них багато простору, доріг, вітру, що швидко біжать хмар і сонця, місячних ночей. В “Верстах” є цілий цикл віршів, присвячених Блоку. Він для Цветаевой – “лицар без докору”: У тому ж році Марина переїжджає в Берлін, де вона за два з половиною місяця написала біля тридцяти віршів.
У листопаді 1925 року Цветаева вже в Парижу, де прожила 14 років. У Франції вона пише свою “Поему Сходів” – одне із самих гострих, антибуржуазних добутків.
Можна із упевненістю сказати, що “Поема Сходів” – вершина епічної творчості поетеси в паризький період. В 1939 році Цветаева вертається в Росію, тому що вона добре знала, що знайде тільки тут щирих шанувальників її величезного таланта. Але на батьківщині її очікували вбогість і недрукування, арештовані її дочка й чоловік, яких вона ніжно любила.
Одним з останніх добутків Цветаевой був вірш “Не вмреш, народ”, що гідно завершило її творчий шлях. Воно звучить як проклін фашизму, прославляє безсмертя народів, борю – щихся за свою незалежність.
Поезія Цветаевой відкрито ввійшла в наші дні. Нарешті-Те й назавжди знайшла вона читача – величезного, як океан: народного читача, якого при житті їй так не вистачало.
У загальній історії вітчизняної поезії Марина Цветаева завжди буде займати особливе, гідне місце. Справжнє новаторство її поетичного мовлення було природним втіленням у слові бентежного, вічно шукаючої істини, неспокійного духу.