Мої почуття і роздуми при читанні патріотичної лірики В. Симоненка

Нелегко жилось чесним і працьовитим людям, яких вважали “щасливими”. Саме про це йдеться у вірші, що так і називається – “Дума про щастя”. І розповідається у ньому справді про щасливу людину – колгоспну доярку, хоч уже з перших рядків відчувається – живеться їй не дуже легко. Вона увійшла “вайлувато” в сіни – чому так?

Та, мабуть, від утоми, хоч це тільки натяк.

А далі – штрихи, що насторожують читача – невеликий метафоричний образ: з хати віє “нудьга й самота”… Мабуть, жінка самотня, отже, живеться

їй нелегко. А проте – у неї навіть віник у руках “засміявся”, з нею у хату ввірвався “гамір, ошалілий сміх” сніговиць.

Гарне порівняння: коли мати прийшла, то принишклі (з хати віє нудьга й самота!) діти “мов креоли”. І так весело, так радісно стало, що від дитячого іреготу й писку” навіть місяцю захотілося завітати в оцю оселю. Поет теж наче аж захоплюється цією картиною:

Хлюпа щастя дзвінкою хвилею, ніби тут вікувало воно…

А якби тут і поставити крапку? Що ж, яскравий життєвий малюночок, гарний, хоч і неглибокий. Та поет несподівано повертає в іншому напрямі.

Він іронічно запрошує

фотографів, поетів відтворити це щастя в газетних фото чи “в жахливо веселому” вірші (звернемо увагу на контрастні епітети “жахливо веселий” вірш) або “грунтовно важких” статтях, де “стрибають веселі цифри”. Далі поет розкриває глибинну сутність, дорогу ціну, яку платить ця жінка за щастя:

В доярки цієї щасливої руки й ноги вночі гудуть.

Так одним лише висловом – “руки й ноги вночі гудуть” – В. Симоненко показує оту надважку працю доярки. Тому-то і щастя її – “важке”. Можна поставити запитання: , А як у вірші показано значення праці жінки для всієї країни?

Як ви розумієте метафору: “в космос крешуть ото не ракети, але пружні цівки молока”?

У “Думі про щастя” зображено хорошу, працьовиту людину з доброю’душею. Людину, яка справді заслуговує на велике щастя за свій труд, доброту, любов до інших, скромну й невибагливу. Вона щаслива, бо її люблять і вона любить своїх діток, людей. Доярка – життєлюбна, весела людина (нехай учні доведуть це, опираючись на текст вірша).

Але щастя її – окрадене, бідне. Вона здобула його важкою фізичною працею, постійною втомою. Воно не гідне такої людини, як ця Марія чи Настя.

Так В. Симоненко показав красу й велич душі простої трудівниці, і засудив тих, хто, не цінуючи важкої праці і права на щастя, змушує її жити й працювати в тяжких умовах.

За своїм ідейно-художиім змістом, гуманістичним звучанням, любов’ю до простої людини до “Думи про щастя” близький вірш “Піч”. У ньому поет говорить лише про одну побутову деталь селянського життя: у хаті треба топити піч, отже, іти паливо, руоати дрова чи носити солому. Скільки треба і їсти зусиль коло печі-ненажери, в пащу якій жінка кидає ііта, своє здоров’я…