Приклад твору: Зображення дворянства в комедії Д. И. Фонвізіна “Недоук”



Д. И. Фонвізін На початку XVIII століття Росія вело завзяту боротьбу зі Швецією за вихід до Балтійського моря. Це була війна й за те, чи стане Росія великою державою.

Навколо перетворювача країни Петра I згуртувалися передові люди різних станів, але найбільше із дворян. Адже дворянство було тією головною силою, на яку опирався цар.

Щоб вивести країну з відсталості, потрібні були ділові, енергійні й утворені люди. І тоді Петро став “витягати” дворянських дітей з рідних домів, робити їхніми офіцерами, моряками, чиновниками. Забороняв недоукам

женитися, перш ніж вони не пізнають науки.

Відривав мазунів від насиджених місць і посилав учитися за кордон. Так починалося золоте століття дворянства. Так піднімався стан, якому були дані усі права й з якого вийшло багато знаменитих людей.

До кінця XVIII століття освіченість стало ознакою дворянина. Але й у цей час у всіх куточках країни, у маєтках було багато дворян, які не хотіли себе нічим утруждать і жили, як їхні предки сотні років тому.

Про таких панах комедія Фонвізіна “Недоук”. Головні її діючі особи – сім’я Простакових і брат пані Простаковой Скотинин. По розповсюдженому тоді

прийому в літературі прізвища героїв говорили самі за себе.

Це одна група дворян.

Інша – Стародум, його племінниця Софія й Правдин. Ці герої персоніфікували для письменника все краще в тодішнім дворянстві, та й прізвища їх красномовні. Згадується ще одна група дворян – придворні.

Стародум розповідає про порядки при дворі, де він не ужился.

Там “один іншого звалює, і той, хто на ногах, не піднімає вже ніколи того, що на земи”. Денис Іванович і сам ніяково почував себе в трону імператриці. І читач розуміє, що автор не відносить більшість придворних до теперішнього дворянства за духом і честі.

Але які ж простакови й скотинини? Чим зайняті ці люди, які в них інтереси, звички, прихильності? Всі поміщики, звичайно, жили за рахунок селян і були, отже, визискувачами. Але одні багатіли тому, що їхні селяни жили заможно, а інші – тому, що здирали із кріпаків останню шкіру.

Простакова скаржиться братові: “З тих пор, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо. Таке лихо!” Простакова – “презла фурія, який пекельна вдача робить нещастя цілого їхнього будинку”.

Зі слугами й найманими людьми вона звертається грубо, зневажливо, образливо. Під стать їй і син, ледар, ненажера й бешкетник. Його дурість і неуцтво стали приказкою, а в милої маменьки викликають розчулення.

Дуже цікаві подробиці біографії Простаковой. Ми довідаємося, що її батько був п’ятнадцять років воеводою. І хоча “не вмів грамоті, а вмів достаточек нажити й зберегти”. Звідси ясно, що він був казнокрад і хабарник.

Втім, і вмер він як скнара. Свою владу й “перевага” Простакова пояснює існуючими законами, вільностями дворянства, які дозволяють їй бити й тиранити людей, а її синкові Митрофанові – ледарювати. Уже в XVIII столітті дворяни стали пояснювати свої привілеї тим, що вони обра – зованное стан, а селяни темні.

Тим часом Фонвізін показує разюче неуцтво цих поміщиків. Так, Скотинин з гордістю заявляє, що ” Ско-Тинини все родом крепколоби”. Не можуть не викликати реготу й відповіді Митрофанушки вчителям і підказки його маменьки.

Так письменник змушує глядачів і читачів замислюватися над тим, чому одні люди володіють іншими й розпоряджаються їхнім майном і щастям. Так змушував він дворян бути образованнее й краще. У фіналі комедії чиновник Правдин бере в “опіку…

Будинок і села” Простаковой. Порок, як і повинне бути в п’єсі, покараний.

Але ми знаємо, що скотинини й простакови довго ще мучили народ. І знаємо, що й серед тих, хто сьогодні має владу розпоряджатися нашими долями, чимало простакових і скотининих, серед яких “усякий того й дивиться, що на спочинок”. Ім’я Д. И. Фонвізіна по праву належить до числа імен, що становлять гордість російської національної культури. Його комедія “Недоук” – ідейно-художня вершина творчості – стала одним із класичних зразків російського драматичного мистецтва. Вона написана за правилами класицизму: дотримана єдність місця й часу (дія відбувається в будинку Простаковой протягом однієї доби), персонажі чітко діляться на позитивні й негативні.

Художня своєрідність комедії “Недоук” складається в широкому узагальнюючому зображенні кріпосницької дійсності, гострій соціальній сатирі на російських поміщиків, політикові поміщицького уряду. Поміщики середньої руки, неписьменна дворянська провінція становили силу уряду. Боротьба за вплив на неї була боротьбою за владу – це показав Фонвізін у комедії за допомогою образа Стародума. До цієї п’єси не було такої майстерності в показі характерів персонажів, не було такого живого народного гумору.

Слова доброчесного Стародума: “Гнітити рабством собі подібних беззаконно” – звучать як обвинувальний вирок всьому кріпосницькому ладу.

“Недоук” – п’єса про лиху вдачу поміщиків-кріпосників. Недарма вона закінчується повчальним виреченням Стародума, зверненим до глядачів: “От лихої вдачі гідні плоди!” В “Недоуку” Фонвізін показав основне зло тодішнього російського життя – кріпосництво, і першим з російських драматургів вірно вгадав і втілив у негативних образах своєї комедії сутність соціальної сили кріпосництва, намалював типові риси російських кріпосників.

На безмежній владі кріпосного права засноване все домашнє життя Простакових. Господарка будинку те свариться, то б’ється: “тим і будинок тримається”.

Удавальниця й тиранка Простакова не викликає ніякого співчуття своїми наріканнями із приводу віднятої в неї влади. Як і всі просвітителі XVIII століття, Фонвізін надавав великого значення правильному вихованню дітей. І в особі грубого неука Митрофанушки хотів показати “нещасні наслідки дурного виховання”. Варто вимовити назву комедії, як у нашій уяві відразу виникає образ ледаря, неука й мамія, у якого слово “двері” – прикметник, тому Що до стіни додається.

Митрофанушка – ледар, що звик бити баклуши так лазити на голубник. Він зіпсований, отруєний не тим вихованням, що йому дають, а, швидше за все, повною відсутністю виховання й пагубним материнським прикладом. Очікується, що в майбутньому синок навіть перехизується маменьку.

Здається, що гідний нащадок Простакових і Скотининих може вселити тільки почуття огиди й обурення, але виходи Митрофана на сцену і його репліки часто викликали сміх у залі для глядачів. Це відбувається тому, що Фонвізін наділив образ недоука рисами непідробленого комізму. Які батьки – такі й діти. Засилля Митрофанушек, на думку Фонвізіна, приведе країну до загибелі.

Митрофанушки не хочуть не вчитися, не служити державі, а прагнуть лише урвати для себе шматок побільше.

Автор уважає, що вони повинні бути позбавлені дворянського права керування селянами й країною, і наприкінці п’єси позбавляє Простакову влади над кріпаками. Але погане виховання – не причина, а наслідок укладу життя злонравних поміщиків. П’єса про виховання переростає в різке викриття кріпосницьких відносин, у соціальну комедію-сатиру.

Вся комедія Фонвізіна викликає не веселий, а гіркий сміх. Скільки глядачі не сміються над героями п’єси, але бувають миті, коли в них виступають сльози. Кантемир говорив: “Сміюся у віршах, а в серце про злонравних плачу”.

Такий сміх-іронія – чорта національної своєрідності російської комедії. Фонвізін дивився на російську соціальну дійсність “крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози”.

Н. В. Гоголь в “Недоуку” бачить “уже не легені глузування над смішними сторонами суспільства, але рани й хвороби нашого суспільства, важкі зловживання внутрішні, які нещадною силою іронії виставлені в очевидності приголомшливої”. Ця “приголомшлива очевидність” у зображенні соціального зла російської кріпосницької дійсності дозволила Гоголю назвати комедії Фонвізіна “істинно суспільними комедіями”, а також побачити в цьому їхнє світове значення: “подібного вираженья, скільки мені здається, не приймала ще комедія в жодного з народів”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Приклад твору: Зображення дворянства в комедії Д. И. Фонвізіна “Недоук”