Приклад твору: – Опис ранкового степу в Гоголя й липневого ранку в Тургенєва



Великі російські письменники Гоголь і Тургенєв у своїх добутках “Тарас Бульба” і “Бежин луг” описали прекрасний літній ранок. Ці художники слова жили в минулому столітті, але коли читаєш їхнього опису, то здається, що разом з ними бачили цей ранок зовсім недавно. Обоє автора дають опис від себе. І коли читаєш, то почуваєш хвилювання, з яким письменник розповідає про рідну природу.

Гоголь відкриває перед читачем картину степу поступово.

І чим більше ми вдивляємося в степову широчінь, тим яскравіше вона розцвітає й звучить. Автор

сам не витримує й закінчує опис радісним вигуком: “Чорт вас візьми, як ви гарні! ” Тургенєв описує степ більш спокійно, але однаково почуваєш, як гаряче він любить російську природу і як майстерно вміє неї описати. Він показує ранок тихе, зовсім без звуків, немов малює кистю.

Гоголь в описі ранку вживає багато гіперболічних порівнянь. Він порівнює степ із зеленої девственною пустелею. Гоголь, звичайно, перебільшує, говорячи, що вершників не було видно в траві, але гіпербола – його улюблений прийом. Тургенєв використовує безліч епітетів.

Це надає оповіданню м’якість і барвистість.

Майже

до кожного іменника в нього по двох-трьох прикметників. Наприклад, “сонце не огнисте, не розпечене, як під час посухи, але світле й привітно-променисте”. Мені дуже подобається, як Гоголь і Тургенєв описують природу.

Однієї із самих болісних загадок для Тургенєва завжди була Природа, тому що вона для письменника була щирим Божеством. У її сутності він намагався знайти гармонію й спокій. Але Природа й жахала його – свого співака – байдужістю й відсутністю видимої мети у твориться нею життя: “…вона змушує кров звертатися в моїх жилах без усякої моєї участі, і вона ж змушує зірки з’являтися на небі, як прищі на шкірі, і це їй однаково нічого не коштує, і немає їй у тім великої заслуги.

Це штука – байдужа, наказова, ненажерлива, себелюбна, гнітюча – це життя, природа або Бог; називайте її як хочете, але не поклоняйтеся їй… Тому що в акті утвору полягає не більше слави, чим є слави в падаючому камені, у поточній воді, у шлунку, що переварюється…” – писав И.

С. Тургенєв 28 липня 1846 року Поліні Віардо. Природа була для Івана Сергійовича й першопричиною гамлетівського початку – одного із проявів її загального закону, він бачить у ній “загальну й нескінченну гармонію”, у якій існують геть усе.

Всі життя зливаються у світове життя – це загальна таємниця, що ми бачимо й не бачимо. У Природі все відособлено й у той же час злита – це загальна таємниця. Людині часом важко або навіть неможливо знайти заспокоєння в “нескінченності гармонії”, тому що вона поза розумом.

Байдужність Природи, втілена в непорушності її законів,- от що харчувало космічний песимізм Тургенєва. “Для мене в непохитності законів природи є найжахливіше, тому що я ніякої мети, ні злий, ні благий, не бачу в них”,- говорив він Полонскому наприкінці життя. Смутним підсумком подібних міркувань став вірш у прозі “Природа”.

Поет звертається до “нашої загальної матері” з питанням про її турботи: “не про чи майбутні долі людства” вони? Але виявляється, що предмет для її дум – “Як би додати більшу силу м’язам ніг блохи, щоб їй Зручніше було рятуватися від ворогів своїх”. Поет вражений: “Але хіба ми, люди, не улюблені твої діти? ” Природа ж холодно спокійна: “- Усе тварини мої діти,- промовила вона,- і я однаково про їх піклуюся – і однаково їх винищую. – Але добро…

Розум… справедливість…- пролепетав я знову. – Це людські слова,- пролунав залізний голос.

– Я не відаю ні добра, ні зла… Розум мені не закон – і що таке справедливість? Я тобі дала життя – я її відніму й дам іншим, чирвам або людям… мені однаково…

А ти поки захищайся – і не заважай мені! ” Розум художника не може осягнути цього протиріччя й безнадійності існування – розум шукає опори.

Тургенєв – прекрасний лірик, його й прозаїчні добутки буяють описами картин природи. Причому природа в них співзвучна настроям героїв або виступає в контрасті з ним. Це типове для XIX століття зображення природи одержало своє продовження в добутках Ф.

Достоєвського, Л. Толстого, Н. Некрасова. І сьогодні ми часто дивимося навколо очами И. С. Тургенєва.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Приклад твору: – Опис ранкового степу в Гоголя й липневого ранку в Тургенєва