Приклад твору: Герой епохи в зображенні И. С. Тургенєва (по романі “Рудин”)



В одному зі своїх найбільш значних романів – в “Рудине” – Іван Сергійович Тургенєв спробував “вивести” героя епохи в особі Дмитра Рудин представити певний людський тип, що сполучає в собі протиріччя 60-х рр. XIX в. Фігура Рудина займає центральне місце в романі, на виняткову значимість цього героя вказує назву добутку. Рудин – розумна, інтелігентна людина.

Він гаряче й щиро вірить у Розум і Добро й хоче, щоб навколишні розділили його віру у вищі цінності.

Уперше знайомлячи читача з героєм, Тургенєв представляє його як “досвідченого балакуна”, що володіє “музикою красномовства”. У своїх мовленнях Рудин таврує ганьбою лінь, говорить про високе призначення людини, мріє про те, щоб Росія була освіченою країною. Тургенєв відзначає, що його герой “не шукав слів, а слова самі слухняно приходили до нього на вуста, кожне слово лилося прямо з душі, палало жаром переконання”.

На більшість молодих людей мовлення Рудина робили величезне враження: вони буквально заражали їх, викликаючи прагнення втілювати рудин-ские ідеали в життя.

Але були й такі,

хто ставився до його слів равнодушно й навіть із побоюванням. Товариш Рудина Лежнев думав про те, що “занадто красиво говорить Рудин, занадто рясні його мовлення”, але в них мало корисного. Сам Лежнев, краще інших що знав Рудина, давно визначив для себе ціну слова останнього.

У розмові з Олександрою Павлівною Лежнев розкриває всю правду про Рудине, виявляючи фатальний розлад між достатком думок і відсутністю дій.

Уже при першому спілкуванні з Наталею сам Рудин видає нездатність і небажання робити що-небудь корисне й цілеспрямоване. Він говорить їй про те, що “настав час відпочити”. У відповідь на це Наталя, дивуючись, відповідає, видаючи свої думки: “…

Ви повинні трудитися, намагатися бути корисним. Кому ж, як не вам…”. Ці слова надихають Рудина, він воодушевленно й красиво говорить про свій борг, талант, але автор знову дає зрозуміти, що хоча розумним мовленням його героя немає кінця й краю, вони залишаться лише словами.

Тургенєв відзначає, що “достаток думок заважало Рудину виражатися виразно й точно. Образи перемінялися образами… “, і “всієї думки Рудина здавалися зверненими в майбутнє”, не маючи ніякого відношення до теперішнього, реального життя. Тургенєв постійно підкреслює, що Рудин говорить до діла, чітко, складно, але насправді він зовсім безпомічний, а його проекти валять один за іншим.

Письменником описується епізод з життя героя, коли він хотів зробити ріку судноплавної. Однак у нього нічого не вийшло, тому що власники млинів провалили його задум. Нічого не вийшло й з педагогічною діяльністю, і з агрономічними перетвореннями в селі.

І всі невдачі Рудина від того, що в самі відповідальні моменти він “пасує” і йде на задній план, боїться приймати якісь серйозні рішення, активно діяти. Він губиться, падає духом, а будь-яка перешкода робить його безвладним, невпевненим у собі, пасивним.

Особливо яскраво відзначена риса Рудина проявляється в епізоді останньої зустрічі з Наталею Ласунской, що з усією гарячністю любящею серця сподівається на розуміння й підтримку з боку коханої людини, на його сміливий і розпачливий крок, на таку ж відповідну реакцію. Але Рудин не може по достоїнству оцінити її почуття, він не в змозі виправдати надій, боїться відповідальності за чуже життя й радить “скоритися долі”. Своїм учинком герой ще раз підтверджує думка Лежнева про те, що насправді Рудин “холодний, як лід” і, граючи в небезпечну гру”, “волоска не ставить на карту – а інші ставлять душу”.

Що ж стосується тендітної, вісімнадцятирічної Наталі, що усі вважали ще юної, майже дитиною, і недосвідченої, то вона виявилася куди сильніше й розумніше Рудина, зуміла розгадати його сутність: “Отож як ви застосовуєте на ділі ваші тлумачення про волю, про жертв…”. Рудин визнає це й сам: “Ви праві. Перша перешкода, і я розсипався”.

Він все-таки відступає, здається.

Навіть у прощальному листі-сповіді він продовжує визнаватися у своїй неспроможності, повністю підкоряючись сформованим обставинам і не питая надій щодо власного майбутнього: “Так, природа мені багато дала; але я вмру, не зробивши нічого гідного сил моїх, не залишивши за собою ніякого доброчинного сліду. Все моє багатство пропаде даром…”. Примітно, що через кілька років Лежнев випадково зустріне Рудина й відзначить, як той постарів, змінився, втратив колишню палкість.

Життя головного героя виявилася марною – у цьому переконується й він сам, і читач. В епілозі роману ми бачимо Рудина на розбитій барикаді під час повстання. Рудин гине, убитий кулею.

Мовленням і мріям Рудина так і не дано було втілитися в реальному житті, він так і не зумів здійснити свої ідеї на ділі. І точно так само, як тургеневский Рудин, інші представники передової молоді того часу, маючи багату уяву, маючи сильні й вольові риси, виявлялися бездіяльними й неспроможними в житті, розтрачували свою енергію на красномовні, але все-таки порожні розмови, обмежуючи себе вигаданими рамками, виправдуючи себе існуванням уявлюваних труднощів і перешкод, які заважають здійснювати задумані плани.

Тургенєв зобразив у романі типового представника молодої дворянської інтелігенції, указивав на те, що це люди талановиті, чесні, що володіють неабиякий здібностями. Однак, на думку автора, вони ще поки не в змозі вирішувати складні історичні завдання, у них недостатньо сили волі й упевненості для того, щоб залишити значний слід для відродження Росії. Твір Тургенєв И. С.

– Рудин


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Приклад твору: Герой епохи в зображенні И. С. Тургенєва (по романі “Рудин”)