Бунтівний дух лірики Лермонтова

Що таке для нас Лермонтов? Як пояснити те відчуття смутку і гордості, яке охоплює, коли відкриваєш томик його віршів? Чому його вірші, проза, його особиста доля сприймаються мільйонами людей як особисте переживання?

Напевно, тому, що в Лермонтову дуже багато співзвучних думок з кожним, хто серйозно ставиться до життя і свого власного гідності. Як і Пушкін, він дуже рано став усвідомлювати себе як поет. У ряді своїх віршів Михайло Лермонтов говорить про себе як про “співака волі” з палкою душею. “А він, бунтівний, просить бурі, неначе

в бурях спокій…” Молода заколотність Лермонтова, непояснена зрілість його думки, точність сприйняття і натхненний талант – це дар згори.

Герцен, майже ровесник Лермонтова, називав своє покоління “отруєним з дитинства”.

Якщо ліцеїст Пушкін ріс в атмосфері пристрасних суперечок про майбутнє Росії, а юнаки його покоління вірили, що це майбутнє залежить від них, від їхнього розуму, таланту, діяльності, то Лермонтов, народившись пізніше на п’ятнадцять років, стає центром уваги передових людей у найважчі роки реакції; надії на конституцію, республіку, свободу звалилися. Цар Микола I твердо запам’ятав

Урок 14 грудня 1825 року. Він не тільки відправив декабристів на шибеницю і каторгу, але і вжив заходів до того, щоб їхня справа не відродилося. Ровесники Лермонтова не могли мріяти про яку-небудь діяльності, тому що будь-яка активність в епоху Миколи I зводилася до покори.

Потрібно було бути дуже сміливим і мужнім людиною, щоб їм в обличчя крикнути слова: “Ви, жадібно натовпом стоять біля трону, Свободи, Генія і Слави кати!” Лермонтов-поет не побоявся розправи, в один день він став знаменитий, написавши вірш, присвячений смерті Пушкіна. “Смерть Поета” – це гнівний протест, справжнісінький обвинувальний акт оточуючим. Геніальний вірш Лермонтова перегукується з його іншим віршем на смерть іншого поета, близького Лермонтову по дружнім зв’язкам і творчості, – Одоєвського.

Одоєвський був опальним по цьому. На думку більшості, життя повинна йти тихо, без бур, але бунтівний дух Лермонтова прорвав цю тишу. Він пристрасно звертається до свого покоління, закидаючи його в бездіяльності.

У вірші “Дума” поет пише: Сумно я дивлюся на наше покоління! Його майбутнє – чи порожньо, чи темно, Тим часом, під тягарем пізнання і сумніви, У бездіяльності постаріє воно. “Дума” закінчується прогнозом про строгому суді прийдешніх поколінь. Ідейно вірш близько до поглядів декабристів. Як і “Смерть Поета”, воно справило великий вплив на уми і серця сучасників.

У вірші “Поет” Лермонтов говорить про роль поета в суспільстві, він нагадує про той час, коли могутні слова поета воспламеняли бійця для битви і звучали “як дзвін на вежі вічовий, у дні торжеств і бід народних”.

Друкувати Лермонтова стало небезпечно. Редактор Краєвський, надрукувавши ряд його віршів, сидів як на кратері вулкана, очікуючи арешту з дня на день. Журнал “Вітчизняні записки” був самим популярним, бо він, хоч і з ризиком, друкував Лермонтова. Лермонтов чітко дав характеристику своєму суспільству: “Перед небезпекою ганебно-малодушних, і перед владою – мерзенні раби”.

Реакційна критика звинуватила поета в тому, що він не любить російський народ і робить наклеп на молоде покоління. Лермонтов відповів своїм ідейним противникам віршем “Як часто строкатою натовпом оточений…”.

Він писав: О, як мені хочеться збентежити веселість їх І зухвало кинути їм в очі залізний вірш, облитий гіркотою і злістю! .. Бабуся Лермонтова, шалено любила онука, постійно бідкалася, знаючи, що його чекає трагічний кінець і що він зі своїм бунтівним характером не помре своєю смертю. Вона казала: “Бідний Мішель, поки одні підшукують собі наречених і влаштовують свої матеріальні справи, він так і залишився невиправним диваком”. Але хтось же повинен говорити правду!

Поет повинен будити людей для кращих справ, а не захоплюватися примарною мішурою життя. Лермонтов чітко знав свій шлях, його бунтівний дух не міг змиритися з похмурою дійсністю. Він пише: Ні, я не Байрон, я інший, Ще невідомий обранець, як він, гнаний світом мандрівник, Але тільки з руською душею.

У вірші “Пророк” звучить протест проти нерозуміння поета суспільством. Лермонтов розповідає про те, яка виявилася доля поета-пророка: його викривальні промови і високі заклики зустріли вороже ставлення з боку людей, які загрузли в “злобі і пороці”.

Жага свободи і недосяжність її – важлива тема лірики Лермонтова. Полемізуючи з пушкінським “на світі щастя немає, але є спокій і воля”, Лермонтов стверджує, що немає ні щастя, ні спокою. Поет, відчуваючи себе самотнім у світі, не вірячи ні в дружбу, ні в любов, вважає життя “порожній і дурний жарт”. У той же час Лермонтов пише “Бородіно”, яке стало-гімном російським богатирям, отдав’шім своє життя за батьківщину. (Пізніше Толстой сказав, що без цього твору не було б “Війни і миру”.) Лермонтов протестує проти безцільної і бездумної життя.

Теми його творів різноманітні й глибокі за внутрішнім змістом. Багато віршів Лермонтова належать до шедеврів світового мистецтва. На закінчення можна сказати, що кожна думка Лермонтова ятрить душу, кожне слово звучить як дзвін набату в мертвій тиші російського царства.

Підняти голос на захист свободи в роки реакції, коли будь-яка громадська думка завмирала, – це означало проявити громадянську мужність і сміливість. До кінця життя поет був вірний обраній темі – боровся за свободу особи і свободу своєї Батьківщини. У цьому позначився бунтівний дух Лермонтова.