Чому Хлестаков – головний герой комедії Н. Гоголя “Ревізор Ревізор Гоголь Н. В

Чому Хлестаков – головний герой комедії Н. Гоголя “Ревізор
Відомо, що Микола Васильович Гоголь, як би важливої не представлялася йому боротьба із усякого роду хабарниками, казнокрадами й іншими пройдисвітами, що послабляють держава, все-таки головним особою своєї п’єси вивів саме пройдисвіта й шахрая Хлестакова.

Що це? Геніальний хід великого художника? Бажання подразнити суспільство?

Може бути, який-небудь тонкий натяк?

Іван Олександрович Хлестаков, дрібний чиновник з Петербурга, сам по собі, як знає читач, особа досить

пересічне. Скажу прямо, що для ошуканця, що домігся таких разючих результатів, він занадто дурнуватий і простуватий. Словом, не “тягне” він на великого шахрая. Більше того, читач з’ясовує, що Хлестаков, властиво, і не збирався нікого обманювати.

Виражаючись сучасною мовою, Хлестаков цілком законослухняний парубок. Побачивши вперше у своїй кімнаті городничего, він страшно лякається й поводиться зовсім нерозумно. Лише поступово Хлестаков розуміє, що відбувається довкола нього, але й, зважившись “подиграть” збентеженою його появою батькам міста, воно займає пасивну позицію, якщо не вважати

його шалених хвастощів

Гоголь побудував дію комедії таким чином, що представники міської влади й люди імущі як би самі нав’язали Хлестакову цю гру. Вони немов самі жагуче хотіли бачити в цьому пройдисвіті важливу, значну персону. Природно, тут видна, як я думаю, авторська позиція.

Хлестакову явно не вдається грати “вчистую”. Він постійно дає приводи до викриття. Але його промахи лише підігрівають підлесливі почуття бувалих чиновників

Примітно, що Хлестаков усе зробив так, як теперішній ревізор: нагнав страху, зібрав хабара й зник так само раптово, як і з’явився

Цікаво, що комедія “Ревізор” сподобалася государеві. Ще один парадокс! Адже Гоголь жорстоко критикував саме державних чиновників. І вийшло, що в державі Російському, не тільки серед влада імущих, немає взагалі жодного позитивної особи.

Можливо, реакція государя була заснована на його звичці довіряти “повідомленням”. Зрозуміло, доносом на пороки суспільства комедію Гоголя не назвеш, але государ у цьому випадку сам як би виявився в ролі городничего.

І дійсно, не посміятися разом з Гоголем над темними справами, що діються в державі, означало б визнання того, що государ і сам грішний. Додам до цього, що автор, говорячи про свою комедію у вступних “зауваженнях для панів акторів”, відзначав, що “…ролі не вимагають особливих пояснень. Оригінали їх завжди майже перебувають перед очами”.

Зал для глядачів Гоголь теж напевно мав ввиду.

По вибудуваній мною піраміді здогадів можна цілком припустити, що під містечком, у якому розверталися дії, Гоголь мав на увазі не що інше, як Російську імперію

Гоголеві вдалося попередити всі можливі обвинувачення у свою адресу з боку чиновників, привселюдно заявивши, що єдиною позитивною особою в його добутку є сміх

Отже, Хлестаков – головна діюча особа, сміх – головна позитивна особа. Мені здається, що Гоголь таким художнім прийомом хотів донести до кожного із глядачів думка про їхню особисту відповідальність за происходящее з ними й навколо них, нагадати про неминучу відплату, що рано або пізно наздожене кожного, хто живе не в ладі ссовестью.

Підтверджує це знаменита “німа сцена” у фіналі комедії: приїхав теперішній ревізор. Але це, на жаль, не робить його головною особою комедії, хоча він і теперішній. І поки його моральні підвалини глядачам невідомі, головною особою комедії по праву залишається Хлестаков – і це краще!