Проблема добра і зла в комедії Вольтера «Простак»

Справжнє ім’я — Жан-Франсуа Аруе. «Це була не людина, це був — час», — так сказав В. Гюго про видатного французького просвітителя, філософа, вченого, поета, драматурга, прозаїка, захисника свободи. Вольтєр вірив в ідею мудрого короля, але згодом розчарувався уній, побачивши, що його ідеал, Фрідріх II, не втілює у собі тих рис, які слід мати справедливому і мудрому правителю.

В основі кожного твору Вольтера — філософська проблема, певна теза, яку автор намагається або утвердити, або заперечити і спонукає читача до роздумів (повість «Кандід», або ж «Оптимізм»; 1759), адже митець вірить у переможну силу людського розуму й освіти. У повісті «Простак» виокреслена ідея «природноїлюдини» і суспільства, тут відчутні антимонархічні, антиклерикальні мотиви. Комедія «Простак» — один із найдраматичніших творів письменника, в якому він розглядає конфлікт між «сином природи» й «цивілізованим суспільствам» і одночасно вирішує питання про те, хто є носієм добра у цьому світі, чи можливе «мале зло» в ім’я «великого блага». Молодий європеєць, який виріс серед індіанського племені гуро-нів, повертається до Франції.

Наївний, але чесний і прямий у своїх думках та бажаннях, Простак герой стикається з несправедливістю, цинізмом і розпустою «цивілізованого» світу. Він хоче любити, а «доброчесні» родичі коханої відсилають її у монастир. Гурон не може зрозуміти, чому любов сприймається як гріх.

Для нього, варвара, — це ніжне, благородне й чисте почуття, що є джерелом добра і возвеличення людини.

Далі він стикається зі ще більшим злом суспільства. Відбивши напад ворожої ескадри на французький берег, герой поспішає до Парижа, щоб отримати справедливу винагороду за свій подвиг. Та замість очікуваної подяки за мужність і самовіддане служіння королю гурона чекає ув’язнення, бо наклепи й безпідставні арешти — ще одна ознака «доброчесних» порядків «цивілізованої» держави. Гурон не може збагнути, чому людину позбавляють свободи — найвищого блага, наданого їй Богом.

Простак згадує країну свого дитинства й знову доходить висновку, що носіями добра в цьому світі є люди природи — суворі, але щирі: «їх називають варварами, тому що вони мстять ворогам, зате вони ніколи не пригноблюють друзів».

Зло стало неминучим супутником державного устрою. Ось що каже один урядовець: «Я не маю права робити добро; вся моя влада зводиться до того, що час від часу я можу робити зло».

Кульмінацією конфлікту добра і зла стає рішення Сент-Ів визволити Простодушного із в’язниці ціною свого безчестя. Нещасна дівчина змушена віддатися розпусному вельможі, щоб урятувати коханого. Вона вагається, але всі запевняють, що її вчинок не буде зрадою, а навпаки — священним обов’язком перед своїм майбутнім чоловіком.

Вчинок Сент-Ів — мале зло заради великого блага. Та чи може гріх, навіть вимушений, принести добро і щастя? Складне і суперечливе питання, але мені здається, відповіддю на нього є смерть дівчини, яка не змогла знести образи і приниження, відчувати цей тягар на серці, що завжди затьмарював би її життя з коханим.

На мою думку, і Простак не зміг би бути щасливим, знаючи, яку жертву зробила заради нього Сент-Ів. Грубі варвари виявилися більш близькими до ідеї добра, ніж освічені європейці, здатні занапастити кохання, знівечити душі чистих і прекрасних людей.