Права учителя



Права людини. Всі про них говорять, ніби щось знають. Про них розказують у школі вчителі, говорять з екранів телевізорів, пишуть в підручниках, та й взагалі, від кожної пересічної людини можна почути, щось на кшталт “я маю право….!”, чи “ти(ви) не маєш(те) права…!”.

Скільки інформації, і майже всі вважають, що досконало нею володіють.

Згідно ратифікованих міжнародних документів, та й завдяки вітчизняному законодавству прав у людини багато. Мають права також і учні школи. І це дуже добре! А як же ми – вчителі?
Чи захищені в школі права вчителя? Питання звучить якось “не так”? Чому б ні? Вчитель у школі така ж людина, як і всі.
Чому б такому питанню взагалі з’явитися на світ?

Раніше у школі діяв принцип “батога та пряника”. “Батіг” – залишити на другий рік, низькі оцінки в атестаті, які впливали на вступ до ВНЗ та ін… “Пряник” – золота медаль, перемога на учнівській олімпіаді, високі оцінки, інтерактивні технології, ігри, різноманітні інновації.

Тепер у школи забрали “батіг” і залишили тільки “пряник”.

У дітей від природи основний вид діяльності і засвоєння нового – гра. Отже, коли вчитель не застосовує на уроці гру, а звичні методи і форми, то він відразу здійснює насилля над дитиною.

А чи не є це порушенням права дитини?

Є закон про обов’язковість середньої освіти, тобто держава, в принципі, наймає нас вчителів для того, щоб ми дали їй в кінцевому результаті певний продукт, тоді чому ми не прирівняні до державних службовців із усіма витікаючими з цього обставинами? До речі, чеські вчителі вимагають захисту. У них такі ж проблеми, як і в українських вчителів. Цитата із статті:

“У чеських школах почастішали випадки наруги з однокласників, нападів на вчителів та носіння зброї. Міністерство освіти підготувало зміни у законодавстві, які мають посилити відповідальність учнів та їхніх батьків.

Чеський учитель не має права вигнати порушника дисципліни з класу (так же, як і наш). Нонсенс, на який насамперед звернуло увагу вкрай стурбоване агресивністю школярів міністерство освіти. На думку голови Асоціації Ярослав Штерцла, вчитель мусить мати статус державного службовця, такий самий, як, наприклад, поліцейський.

У такому разі всякий напад на вчителя – словесний чи фізичний – трактувався б як кримінальний злочин. Бажання Ярослава Штерцла та його колег легко зрозуміти: останнім часом зросла агресивність не лише дітей. Батьків також.”

Можна погодитись з паном Ярославом щодо державного статусу вчителя. Ось, наприклад, міліція. Її найняла держава, щоб захищати наше суспільство, запобігати порушенням і т. д. Також існує закон “Про міліцію”. Коли ми порушуємо закон, то за цим неодмінно слідує покарання, і ніхто не думає, що над ними відбувається насилля чи порушення прав людини (в ідеалі).

А от про права людини у вчительській професії годі й говорити. Тобто в школі жоден учень мої права як людини порушити не може, бо таке порушення може бути спрямоване тільки по вертикалі вниз. А якщо взяти директора школи, то його права як людини взагалі порушити ніхто в школі не в змозі, бо він стоїть на самому верху вертикалі.

Правда, звучить, м’яко кажучи, дивно, але це так. Отже, практично ми не можемо виконувати завдання держави – підготувати учня-випускника, не порушуючи його прав.

Права людини учня ми порушуємо постійно.

Якщо дитина не вчиться – їй за це нічого не буде. Прогуляла урок – теж. Має найнижчі бали – те ж саме. Бо якщо буде застосоване якесь покарання (я не про макаренковські методи), то це вже порушення прав людини!

То як же діяти?

Для учнів немає ніякої мотивації навчатися в школі, бо атестат, хоч і з одиницями, не впливає на вступ. То виникає питання – для чого вчитися у школі? Для чого вчителі?

Наш статус знижений до мінімуму, не говорячи про зарплату, ми, ніби голі в своїх правах, а учень захищений повністю.

Права людини завжди стоять на боці захисту інтересів більш слабкої сторони. Якщо по відношенню до учнів учитель є сильнішою стороною, то по відношенню до держави – більш слабкою, і тому потребує захисту своїх прав.

Деякі вчителі, які працюють давно, дивуються, чому раніше все так гарно виходило, а зараз – ні. Дехто думає, що вже перегорів, вичерпався, інші – що не справляються і неправильно обрали шлях, треті – грюкають дверима після чергової порції заспокійливого чи в зневірі у власних силах.

Чиновники кажуть, що ми не компетентні, не можемо знайти правильні підходи, методи і т. д., а суть в іншому, в простому: держава не збалансувала права учня і права вчителя, віддаючи перевагу стороні учня.

Отже, треба повернути мотивацію до навчання і механізми впливу на неї. Наприклад, ЗНО – це механізм впливу на деякі предмети, а що робити іншим предметникам, дисципліну яких не обрав випускник і вважає цей курс не потрібним. Та й взагалі – для чого ходити на відповідні уроки.

Та й оцінка – не головне, головне – сертифікат з найвищими балами! І думки (як у учнів, так і в їхніх батьків, коли їх дитина переходить до старшої школи) – тільки про це.

Як повернути вчителю його відчуття значимості, суспільної поваги? Бо ще раз наголошу: відповідне відношення до навчання, до вчителя було саме в часи “батога і пряника”. Тільки при відчутті поваги до професійної та людської честі та гідності вчителі будуть навчати і виховувати для держави нові покоління гідних громадян.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Права учителя