Мій улюблений герой Тетяна Ларіна

“Євгеній Онєгін” – один із кращих добутків російської літератури дев’ятнадцятого століття. У цьому романі мене вразив образ Тетяни Ларіній. Чутливість, сентиментальність Тетяни, її духовна височина, чистота, здатність співпереживати й розуміти те, чого не бачать інші, тягне до неї. Саме тонкий внутрішній мир робить Тетяну особливаї, неповторної.

Пушкіна мистецьки пише портрет сваєї улюбленої героїні. У ньому немає чіткого опису зовнішнього вигляду, але зате у всій вроді відбивається її душа: Дика, сумна, мовчазна, Жак лань лісова боязка…

Замисленість, її подруга Від самих колиськових днів, Теченье сільського дозвілля Мріями прикрашала їй. Можна писати ще й ще, але образ Тетяни залишиться незбагненним, малоуловимым і таємничим. Душа її тісно пов’язана із природою. Пейзажі, на тлі яких протікають події, добудовують, доповнюють стану, почуття героїні, прекрасно виражаючи те, що важко описати словами.

Тетяна романтична й сентиментальнО… Її тягнуть романи, що заміняють їй недолік щиросердечного спілкування, що дають їжу для її розуму й уяви; подання про життя в Тетяни ськладається також під впливам романів. Для себе вана вже стварила сваго героя, свій ідеал. У нього риси коханця Юліи Вальмар, Вір-Тера, ГрандисонО.

Він (як і сама Тетяна) неповторний, сваєрідний, шляхетний, повний особливастей. Коли прийшла пора любові, цьому ідеалу призначено було втілитися в Онєгіну.

Що тягне до нього Тетяну? Може бути, незалежність, несхожість на всіх, кого вана знала раніше? Важко ськазати, що саме.

Поступова Онєгін, лицар в очах Тетяни, відкривається їй з іншої сторони – як ськептик, реаліст, не здатний любити (у той момент). Це мучить неї, вана намагається зрозуміти свій кумир – і до кінця не може. Після щиросердечного пориву, що виразився в жагучому, романтичному листі, вана попадає під холодний дощ морализатор-ських сентенцій ОнєгінО.

Дуель перевернула життя всіх героїв роману. Євгеній, Ольга залишають село. Все це залишає глибокий слід у душі Тетяни, її характері й долі, однак любов не згасла – вана жива, але тепер Тетяна зрозуміла, що жити одними почуттями не можна, не завжди їх треба проявляти відкрито. Але час летить.

Тетяна вже “не дитя”, і на настійну вимогу матері вана їде в Моськву, де неї вмовляють вийти заміж за генералО.

І Тетяна з “ніжної дівчинки” перетварюється в бездоганну, вишукану “законодавицю зал”. Її гордість, шляхетність, витончена смак – справжні. А неприступність, байдужість і безтурботність – це маська, що змушена носити Тетяна під тиськом суварих законів світлО. І хоча, незважаючи ні на що, її почуття живуть, наповнюють їй серце, але вани заховані, замкнені. А в душі вана залишається колишньою Таней, рветься назад: у старий будинок, у поля, ліси, у мир, де вана жила, не приховуючи сваїх почуттів, де їй не потрібна була маськО.

Але навіть у світському оточенні вана не може стримати сваї почуття до Онєгіна: Ока його не піднімає И, не звадячи з його очей, Від жадібних вуст не віднімає Байдужої руки сваєї…

І все-таки, незважаючи на всю глибину сваїх почуттів, коли їй “виразно всі”, коли вана розділяє любов Онєгіна, Тетяна не може звільнитися від думки сваго суспільства. Вана відмовляє Онєгіну. У цьому її трагедія.

Трагедія всіх героїв. Вани не розуміють один одного, перебуваючи під гнітом суспільних забобонів. Чому мені подобається Тетяна?

Може бути, тому що ми з нею в чомусь схожі? У ній є неськорима потреба почувати, любити, що зустрічається тепер усе рідше й рідше. У чомусь я з нею, напевно, не згодна, але її чистота й неординарність натури, її здатність перетварювати, її духовність мене вражають.

Я многому від її навчилася, пройшовши з нею весь ськладний, незрозумілий, у чомусь гіркий шлях. Ми стали теперішніми подругами, і мені було жаль із нею розставатися.



Мій улюблений герой Тетяна Ларіна