Філософські мотиви лірики А. С. Пушкіна

Твір по літературі: Філософські мотиви лірики А. С. Пушкіна

Філософська лірика — це вірша, основу яких становлять роздуми про сенс життя, про вічні людські цінності. В Олександра Сергійовича Пушкіна багато добутків, де думка й емоція йдуть поруч. Я б сказав, що мудрість у поета часом стає одним з почуттів. Відбувається це, наприклад, у віршах про природу.

Тут виражаються думки про те, що життя миру вічне, що людині непідвласна змінити її плин, та й не треба. Природа розумніше нас, ми повинні довіритися їй і більш спокійно ставитися до свого

віку, знаходити достоїнства, як замолоду, так і в зрілості, і в старості. Усе в цьому житті справедливо, тому приємний смуток відчуває герой вірша «Знову я відвідав…», коли звертається до «зеленої родини»:

Здраствуй, плем’я

Младое, незнайоме! Не я

Побачу твій могутній пізній вік, —

Коли переростеш моїх знакомцев

И стару главу їх заслониш

Від очей перехожого. Але нехай мій онук

Почує ваш приветний шум, коли,

Із приятельської бесіди вертаючись…

…Пройде він повз вас у мороці ночі

И про мене згадає

Не треба боротися згодом, потрібно лише пам’ятати,

що воно йде, і намагатися встигнути зробити якнайбільше гарного людям, щоб вони не забули про тебе. Життя швидкоплинне, але прекрасна в кожному своєму прояві, і поет схилявся перед нею. Подібна думка звучить, наприклад, у такому вірші:

На пагорбах Грузії лежить нічна імла;

Шумить Арагва переді мною

Мені смутно й легко; сум миючи світла;

Сум миючи повна тобою…

Глибина думки й почуття тут незвичайно хвилює нас. Про дуже високий і шляхетному поет говорить так просто. Але скільки тихої ніжності в його словах! Любов до миру, до людини — основа життя, як затверджує Пушкін.

Це теж філософія. Любов вічна, незмінна, і саме вона робить нас людьми. Тому любляча людина — завжди гуманіст.

У лірику Пушкіна остання якість проявляється, наприклад, у повазі до особистості, до її права на вибір. Про це поет пише у вірші «Я вас любив…», що також можна вважати філософським:

Я вас любив: любов ще, бути може,

У душі моєї згасла не зовсім;

Але нехай вона вас більше не тривожить;

Я не хочу засмучувати вас нічим

Ліричний герой тут не засуджує кохану, за те, що вона зволіла йому іншого. Він усвідомлює, що «серцю не накажеш» і «на чужому нещасті щастя не побудуєш» — не можна бути егоїстом. Герой, навпаки, вдячний і долі, і улюбленої, що велике, чудове почуття освітило його життя. Доброта цієї людини — прояв вищої любові до ближнього, котра назавжди залишиться в нього серце

Відносинам між людьми присвячена безліч філософських віршів Пушкіна. Він міркує не тільки про любов, але й про дружбу — також великому дарунку людства. От що пише поет у добутку «До Чаадаєва»:

Ні музи, ні праці, ні радості дозвілля,

Ніщо не замінить єдиного друга

Ти був цілителем моїх щиросердечних сил…

..У мінуту загибелі над безоднею потаєної

Ти підтримав мене недремною рукою;

Ти другові замінив надію й спокій…

Все життя Пушкін було вірно друзям, і вони часто виручали, рятували його. А драматичних і трагічних ситуацій у поета було багато. Наприклад, у період південного посилання він так говорив про себе:

Я пережив свої желанья,

Я розлюбив свої мрії;

Залишилися мені одні страданья,

Плоди серцевої порожнечі

Під бурами долі жорстокої

Зів’янув квітучий мій вінець;

Живу сумний, самотній,

И чекаю: чи прийде мій кінець?

Перед нами філософія романтика-песиміста, незадоволеного життям і у всім розчарованого. Але проходило час, погляди поета мінялися, він мирився з тим, що підготувала йому доля, і чекав кращого:

Але не хочу, про други, умирати;

Я жити хочу, щоб мислити й страждати,

И відаю, мені будуть наслажденья…

Світовідчування Пушкіна в цілому було оптимістичним. Особливо це помітно в його пізній філософській ліриці, де панує спокійна мудрість людини, що познали життя у всіх її проявах:

На світі щастя ні, але є спокій і воля

Давно завидна мріється мені доля —

Давно, втомлений раб, замислив я втеча

В обитель дальную праць і чистих млостей