Сентиментальна подорож, у скороченні
Всі добутки в скороченні цього автора Сентиментальна подорож Zoo, або Листа не про любов, або Третя елоиза Революція позбавила його, як і інших запасних, від багатомісячного стомлюючого й принизливого сидіння в казармах. У цьому він бачив (а бачив і розумів він всі по-своєму) основну причину швидкої перемоги революції в столиці. Воцарившаяся в армії демократія висунула Шкловского, прихильника продовження війни, що він тепер уподібнював війнам Французької революції, на пост помічника комісара Західного фронту. Не студент, що закінчив курсу, філологічного
Він засідає разом з уїдливим і гордовитим демократом Савинковим, висловлює свою думку нервовому, надламаному Керенському, відправляючись на фронт, відвідує генерала Корнілова (суспільство саме тоді терзалося сумнівами, хто з них краще підходить на роль Бонапарта росіянці революциивпечатление від фронту: у російської армії й до революції була грижа, а тепер вона вже просто не може ходити. Незважаючи на самовіддану активність комісара Шкловского, 240 , ЩоВключає в себе бойовий подвиг,
Тепер туга кликала куди-небудь на окраїни – сіл у поїзд і поїхав.
У Персію, знову комісаром Тимчасового уряду в росіянин екпедиционний корпус. Бої з турками біля озера Урмия, де в основному розташовані російські війська, давно вже не ведуться.
Перси перебувають в убогості й голоді, а місцеві курди, вірмени й айсори (нащадки ассирийцев) зайняті тим, що ріжуть один одного. Шкловский на стороні айсорів, простодушних, дружніх і нечисленних. Зрештою після жовтня 1917-го російська армія приділяється з Персії.
Автор (сидячи на даху вагона) вертається на батьківщину через південь Росії, що майорить на той час всіма видами націоналізму.
У Петербурзі Шкловского допитує ЧК. Він, професійний оповідач, оповідає про Персію, і його відпускають. Тим часом необхідність боротися з більшовиками за Росію й за волю представляється очевидної.
Шкловский очолює броньовий відділ підпільної організації прихильників Установчих зборів (есерів) . Однак виступ відкладається. Продовження боротьби передбачається в Поволжя, але й у Саратові нічого не відбувається.
Підпільна робота йому не по душі, і він відправляється у фантастичний українсько-німецький Київ гетьмана Скоропадського. Воювати за гетьмана – германофіла проти Петлюри він не бажає й виводить із ладу броньовики, які були йому довірені (досвідченою рукою засипає цукор у жиклериприходит звістка про арешт Колчаком членів Установчих зборів. Непритомність, що трапився зі Шкловским при цьому звістці, означав кінець його боротьби з більшовиками.
Сил більше не було. Нічого не можна було зупинити.
Усе котилося по рейках. Приїхав у Москву й капітулював. У ЧК його знову відпустили як гарного знайомого Максима Горького. У Петербурзі був голод, сестра вмерла, брата розстріляли більшовики.
Поїхав знову на південь, у Херсоні при настанні білих був мобілізований уже в Червону Армію.
Був фахівцем-підривником. Один раз бомба вибухнула в нього в руках. Вижив, відвідав родичів, обивателів-євреїв в Елисаветграде, повернувся в Петербург.
Після того як стали судити есерів за їхню минулу боротьбу з більшовиками, раптом помітив за собою стеження. Додому не повернувся, пішки пішов у Фінляндію. Потім приїхав у Берлін.
З 1917 по 1922 р., крім вищевикладеного, – женився на жінці по ім’ю Люся (їй і присвячена ця книга), через іншу жінку бився на дуелі, багато голодував, працював разом з Горьким в “Всесвітній літературі”, жив у Будинку мистецтв (у тодішній головній письменницькій казармі, що розмішалася в палаці купця Єлисєєва), викладав літературу, випускав книги, разом із друзями створив дуже впливову наукову школу.
У скитаниях возив за собою книги. Знову навчив російських літераторів читати Стерна, що колись (в XVIII в. ) першим написав “Сентиментальну подорож”. Пояснив, як улаштований роман “Дон Кихот” і як улаштоване безліч інших літературних і нелітературних речей.
З багатьма людьми успішно поскандалил. Втратив свої каштанові кучері.
На портреті художника Юрія Анненского – шинель, величезне чоло, іронічна посмішка. Залишився оптимістом. Один раз зустрів чистильника взуття, старого знайомого айсора Лазаря Зервандова, і записав його оповідання про результат айсорів з Північної Персії в Месопотамію.
Помістив його у своїй книзі як уривок героїчного епосу. У Петербурзі в цей час люди російської культури трагічно переживали катастрофічну зміну, епоха виразно визначався як час смерті Олександра Блоку. Це теж є в книзі, це теж з’являється як трагічний епос.
Жанри перетворювали. Але доля російської культури, доля російської інтелігенції з’являлася з невідворотною ясністю. Ясної представлялася й теорія.
Ремесло становило культуру, ремесло визначало долю. 20 травня 1922 р. у Фінляндії Шкловский писав: “Коли падаєш каменем, те не потрібно думати, коли думаєш, то не потрібно падати.
Мною змішані два ремесла”. У тому ж році в Берліні він закінчує книгу іменами тих, хто гідний свого ремесла, тих, кому їхнє ремесло не залишає можливості вбивати й робити підлості.