Гірка доля. Драма (1859), у скороченні



Всі добутки в скороченні цього автора Тисяча душ. Роман (1853- 1858) Гірка доля. Драма (1859) Чекаючи повернення із заробітків з Петербурга оброчного мужика Ананія Яковлева, “людини з душі гордого, своеобишного”, роботящого й господарського, у святково прибраній хаті, тривожно поглядаючи на заметену дорогу, розмовляють дві баби – Спиридоньевна й Матрена, мати Лизавети, дружини Ананія, під час відсутності чоловіка вступившей у любовний зв’язок з молодим поміщиком Чегловим-Соковиним і, що прижила від його дитини У вікно видно, як під’їжджає підведення. Ананій, ще не знаючи нічого, ласкаво під руку веде встречавшую його Лизавету в будинок і роздає всім гостинці.

За столом “розумні мовлення” Ананія про пристрій чавунці так корабельної справи, про перевагу торговельної людини над мастеровим, обіцянки нинішнім роком взяти із собою в Питер Лизавету насторожують тих, що зібралися. Лизавета спалахує, а підпилий дядько Никін, порожній, заділовий мужичонка, за четвертачок подвезший Ананія, хвастаючись своїм колишнім життям у Питере, раптом обзиває Ананія панським свояком.

Почувши про дитину, Ананій у сум’ятті кидається до дружини, Кматрене.

Лизавета спочатку пояснює безчестя своє одним тільки страхом, погрозами, примусом і бажанням урятувати від рекрутчини чоловіка. Гнів і борошно Ананія тим сильней, що сам він ні дня, ні ночі не прожив без думки про будинок, вище всього на світі ставлячи борг сімейний і християнський. Зрештою, опанувавши собою, він вирішує, щоб сорому уникнути, Лизавету простити, а хлоп’я півторамісячного всиновити за умови повного припинення любовних зносин з паном…

Тим часом у поміщицькому будинку, у кабінеті на дивані сидить, потупивши голову, Чеглов-Соковин, що опустився, худий і виснажений, а в кріслах розвалився чоловік його сестри, що цвіте чепурун Золотилов. Він наставляє Чеглова на шлях щирий прикладами з життя повітового оточення й власним досвідом благополучного зв’язку з особою нижчого стану. Чеглов слабко пручається цинізму Золотилова, намагаючись довести, що міркування його в тоні Тараса Скотинина, а “селянки любити вміють”.

Коли ця жінка була ще вагітна, Чеглов пропонував, щоб урятувати її від сорому, підкинути дитини до бурмистра. Вона відмовилася: “Я їм грішна й потерпіти за те повинна”. Розмова переривається приходом бурмистра Калістрата Григор’єва з доповіддю про приїзд Ананія, його “неподобствах”, “тиранстві” і Лизавете, “урвавшейся” до пана.

Крізь ридання вона зізнається, що в Ананія один тепер намір – відлучити й відвезти її із синишкой у Питер, а їй це “гірше смерті”, тому що й раніше, видана насильно, на молодого пана заглядалася, коли той приїжджав у село, а тепер і зовсім “не чоловікова дружина”. Чеглов, піддаючись на угоди бурмистра й Лизавети, погоджується відверто на рівні переговорити з Ананієм, пояснивши, що тут справа в любові, і пропонує йому або грошовий викуп, або дуель.

Розмова втрьох при свідках ще більше ображає Ананія. Він пригадує бурмистрові, як той обманював пана з п’яницею-землеміром так хліб воровски продавав. Зав’язується перепалка, у ході якої з’ясовуються подробиці сімейного життя Ананія, передані Лизаветой.

Ананій у люті загрожує їй розправою. Переляканий Чеглов наказує бурмистрові стежити, щоб “волосся з голови її не впало”. Бурмистер, давно затаївши зло на Ананія, задумує помста Як і на початку, Матрена й Спиридоньевна обговорюють що происшли: Чеглов після зустрічі з Ананієм вийшов, немов мрець, таз “полнехонек кров’ю отхаркнул”, Лизавета добу лежить мовчачи, узаперті, голодна, тільки зибку з дитиною перенесли до неї з горенки.

Побачивши Ананія Спиридоньевна, начебто ненароком, тікає до бурмистра, що і уривається з мужиками “по панському указі” “стерегти його бабу” саме під час нового пояснення Ананія з Лизаветой, його угод залишити гріх, почати по-божеськи жити в Питере й купити на зібрані гроші лавчонку. Ананій попереджає, Що, якщо Лизавета хоч слово при “розбійнику” промовить, він живий з нею не розстанеться Бурмистер, перелаюючись, стравлює мужиків з Ананієм. У самий розпал лайки через перегородку з’являється Лизавета, скуйовджена, у худому сарафані, прилюдно повідомляє себе “полюбовницей панської” і вимагає вести неї до пана – хоч як, без обувки й одягу, “останньої коровницей, алі собакою”. Бурмистер у молодого хлопця безуспішно намагається силою відібрати кожушок і чоботи – Лизавете до садиби добігти тільки – і зрештою скидає їй свою сибірку.

Лизавета поспішно несе її за перегородку, щоб загорнути дитину.

Ананій уривається слідом, віднімає дитини й у відповідь на опір і лайку Лизавети в нестямі вбиває дитини. Лунає страшний лемент. Мужики в розгубленості. Ананій біжить у розбите вікно У будинку Чеглова розташувалися стряпчий, справник, збирають селян, готуються до допиту.

Бурмистер, розпоряджаючись і виправдуючись, “отчого не зупинили й не зазаарештували”, чорнить зниклого Ананія й хабаром у сто п’ятдесят карбованців тайкома змовляється з виконавцями повітової влади швидше зам’яти справу. Соцький приводить Матрену. “Тремтячи всім тілом”, вона повторює слова бурмистра: “не була…

Не знаю”. З’являється чиновник особливих доручень, парубок з видающеюся вперед щелепою, у франтуватому віцмундирі, з довгими гарними нігтями, честолюбний, але не розумний, переглядає паперу, жене всіх, виштовхує Матрену, бурмистра й наказує катувати дружину вбивці. Лизавета не тримається на ногах, падає й тільки схлипує: “…грішниця я, грішниця” – “у розумі рушила”.

На вимогу чиновника із сіней пускають Никона й записують його п’яні, незв’язні показання, чому противиться Зо-Лотилов, постійно втручаючись у розгляд з вимогою зважати на його “окрему думку” відносно дворянства. У цей час мужик Давид Іванов повідомляє про піймання Ананія, якого зустрів у лісу на своїй смужці, коли боронив. Той добровільно здався владі. Ананія заковують у кайдани.

Вираження особи його виснажене й зовсім страждальницьке. На питання – “навіщо ж здався?

Жив би там у пустелі… “, на чиновницькі угоди довести, що в дружини була незаконна дитина, і тим самим наказанье собі зм’якшити, – Ананій відповідає: “Не життя…

Шукати ходив… а смерті сподівався… від суду людського можна втекти й сховатися, а від Божого нікуди!

“, “не мені їхнім суддею й докащиком бути: мій гріх більше всіх ихних…” Чиновник обвинувачує мужиків, насамперед бурмистра, у змові, у страйку. Їде до губернатора виводити справа на чисту воду, з ним же Золотилов – відстоювати честь дворянина. Бурмистер відпущений. Ананія збирають в острог.

Він прощається з усіма. Бурмистра цілує першого, кланяється. Підходить до матері й дружині. Та кидається йому спочатку на руки.

Він цілує її в голову.

Вона падає й обіймає його ноги. Матрена його хрестить. Ананій кланяється.

Всі його проводжають. Баби починають вити


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Гірка доля. Драма (1859), у скороченні