Інше життя, у скороченні

Обмін Довге прощання Старий Інше життя Будинок на набережній Дія відбувається в Москві. Пройшло кілька місяців з тих пор, як Сергія Опанасовича Троицкого не стало. Його дружина Ольга Василівна, біолог, усе ще не може отямитися після втрати чоловіка, що вмер у віці сорока двох років від серцевого приступу.

Вона як і раніше живе в одній квартирі з його матір’ю Олександрою Прокофьевной, жінкою старого загартування. Олександра Прокофьевна – юрист за професією, пенсіонерка, але дає консультації в газеті. У смерті Сергія вона винить Ольгу Василівну, докоряючи її тим, що Ольга Василівна купила новий телевізор, а це свідчить, на її погляд, що невістка не дуже-те засмучена смертю чоловіка й не збирається відмовляти собі в розвагах.

Вона не визнає її права на страждання Однак в Олександри Прокофьевни були непрості відносини із сином. Ольга Василівна мстиво згадує, що йому була не по душі зайва прямолінійність матері, що та пишалася, її категоричність, що граничить із нетерпимістю.

Ця нетерпимість проявляється й у відносинах із шістнадцятирічною внучкою Іриною. Бабуся обіцяла їй гроші на зимові чоботи, але не дає тільки тому, що Ирина збирається купити їх у спекулянтів. Дочка обурена, Ольга Василівна жалує Ирину, що так рано залишилася без батька, але вона також добре знає її характер, такий же дивний, як у Сергія: щось неустояне, тверде…

Усе, що оточує Ольгу Василівну, зв’язане для неї зі спогадами про Сергія, якого вона дійсно глибоко любила. Біль втрати ніяк не проходить і навіть не робиться менш гострою. Вона згадує все їхнє спільне життя, починаючи з найпершого дня знайомства. Із Троицким її познайомив закоханий у неї приятель Влад, тоді студент медінституту.

Сергій, студент-історик, віртуозно читав слова навпаки й у перший же вечір побіг за горілкою, що відразу не сподобалося матері Ольги Василівни, що до того ж хотіла, щоб її чоловіком став надійний і розсудливий Влад. Однак усе відбулося інакше. Вирішальною подією у відносинах Ольги Василівни й Сергія стала поїздка в Гагри разом з подругою Ритой і тим же Владом.

Поступово в Ольги Василівни й Сергія зав’язався серйозний роман Уже тоді Ольга Василівна початку вловлювати в його характері щось хибке, що згодом стало для неї предметом особливих тривог і заподіяло чимало страждань – насамперед через страх втратити Сергія. Їй здавалося, що завдяки саме цій властивості його може повести інша жінка. Ольга Василівна ревнувала не тільки до нових жінок, які з’являлися на обрії Сергія, але й до тих, що були до її. Одна з них по ім’ю Светланка з’явилася відразу після їхнього повернення з півдня й шантажувала Сергія мнимою вагітністю.

Однак Ользі Василівні вдалося перебороти це випробування, як вона сама визначила натиск суперниці.

А через місяць було весілля Перший час вони жили в матері Ольги Василівни і її вітчима, художника Георгія Максимовича. Колись Георгій Максимович учився в Парижу, його називали “росіянин Ван Гог”.

Старі роботи він знищив і тепер цілком сносно існує, малюючи прудики й гайка, складаючись членом закупівельної комісії, і т. п. Людина м’який і добрий, Георгій Максимович один раз виявила твердість. Ольга Василівна тоді завагітніла й хотіла робити аборт, тому що обставини складалися неважливо: Сергій посварився з директором музею й хотів іти, вона працювала в школі, їздити на роботу було далеко, із грошима було зле. Георгій Максимович, випадково довідавшись, заборонив категорично, завдяки чому на світло з’явилася Иринка.

У тім будинку в Ольги Василівни теж були проблеми, зокрема через дружину художника Васина Зики.

Сергій часто тікав до Васину, особливо в мінути туги, тому що він пішов з музею й не знав, куди себе діти. Ольга Василівна ревнувала Сергія до Зике, вони часто сварилися через неї.

Із самої Зикой, після недовгого приятелювання, в Ольги Василівни встановилися ворожі відносини. Незабаром умерла сестра Сергія, і вони переїхали до свекрухи на Шаболовку. Згадуючи, Ольга Василівна запитує себе, який же насправді була їх із Сергієм життя – гарної, поганий?

І є чи дійсно її провина в його смерті? Коли він був живий, вона почувала себе багачкою, особливо поруч із кращою подругою Фаїною, особисте життя якої не складалася. Фаїні вона говорила, що так, гарна.

А яка вона була насправді? Одне їй ясно: це було їхнє життя й разом вони становили єдиний організм Після сорока Сергієм, як уважає Ольга Василівна, подібно багатьом чоловікам у цьому віці, опанувала щиросердечна смута. В інституті ж, куди його перетягнув приятель Федя Праскухин, почалося: обіцянки, надії, проекти, страсті, угруповання, небезпеки на кожному кроці.

Їй здається, його загубили метання. Він захоплювався, потім остигав і рвався до чого новому. Невдачі позбавляли його сил, він гнувся, слабшав, але якийсь стрижень усередині його залишався недоторканим Довго Сергій возився із книгою “Москва у вісімнадцятому році”, хотів видати, але нічого не вийшло.

Потім з’явилася нова тема: лютнева революція, царська охранка. Уже після смерті Сергія до Ольги Василівні прийшли з інституту й попросили знайти папку з матеріалами – нібито для того, щоб підготувати роботу Сергія до видання. Ці матеріали, у числі яких списки секретних агентів московської охранки, унікальні.

Щоб підтвердити їхня дійсність, Сергій розшукував людей, пов’язаних з тими, хто значився в списках, і навіть виявив одного з колишніх агентів – Кошелькова, 1891 року народження – живим і здорової. Ольга Василівна їздила разом із Сергієм у підмосковне селище, де жив цей Гаманців Сергій шукав нитки, що з’єднували минуле із ще більш далеким минулим і з майбутнім. Людина для нього був ниткою, що простягнулася крізь час, найтоншим нервом історії, якому можна отщепить, виділити й – по ньому визначити багато чого. Свій метод він називав “розриванням могил”, насправді ж це було дотиком до нитки, і починав він із власного життя, зі свого батька, після цивільної діяча освіти, студентом Московського університету участвовавшего в комісії, що розбирала архіви жандармського керування.

Тут було джерело захоплення Сергія.

У своїх предках і в собі він виявляв щось загальне – незгода Сергій з жаром займався новим дослідженням, але все стало різко мінятися після смерті його приятеля Феди Праскухина, ученого-секретаря інституту, що загинув в автомобільній катастрофі. Ольга Василівна тоді не пустила Сергія з ним і ще одним їхнім старим приятелем Геной Климуком на південь. Климук, що теж перебував у машині, залишився живий, він зайняв місце вченого-секретаря замість Феди, але їхні відносини із Сергієм із приятельських швидко сталі ворожими.

Климук виявився інтриганом, він і Сергія призивав створити разом з ним свою “маленьку, затишну бандочку”. Один раз з’явилася можливість поїхати в туристичну поїздку у Францію. Для Сергія це була не тільки можливість подивитися Париж і Марсель, але й поганяти за матеріалами, потрібними для роботи.

Багато чого залежало від Климука.

Вони запросили його із дружиною на дачу у Васильково. Климук приїхав, привезя із собою ще й замдиректора інституту Кисловського з якоюсь дівицею. Климук просив дозволити тим переночувати.

Ольга Василівна стала проти.

Тоді ж між підпилими Климуком і Сергієм виникла люта суперечка про історичну доцільніість, що Сергій заперечувала, уїдливо жартуючи: “Цікаво, хто буде, визначати, що доцільно й що немає? Вчена рада більшістю голосів?” Але й після цієї сутички Сергій продовжував сподіватися на поїздку у Францію. Частина грошей обіцяв дати Георгій Максимович, що вирішив урочисто обставити вручення суми, тому що з Парижем у нього були зв’язані ностальгічні спогади.

Ольга Василівна із Сергієм ходили до нього, але все скінчилося чи ледве не скандалом.

Роздратований висловленнями тестя, Сергій зненацька від грошей відмовився. Незабаром питання про поїздку відпала: група скоротилася, та й Сергій, схоже, охолонув. Незадовго до обговорення дисертації Климук умовляв Сергія віддати деякі матеріали Кисловському, якому вони були потрібні для докторської.

Сергій відмовився. Перше обговорення дисертації провалилося. Це означало, що зашито відкладається на невизначений строк Потім виникла Дар’я Мамедовна, цікава жінка, філософ, психолог, фахівець із парапсихології, про яку говорили, що вона розумна незвичайно.

Сергій захопився парапсихологією, сподіваючись витягти щось корисне для свого дослідження. Один раз вони разом з Ольгою Василівною брали участь у спіритичному сеансі, після якого в Ольги Василівни був з Дар’єю Мамедовной розмова. Її хвилював Сергій, його відносини із цією жінкою, а Дар’ю Мамедовну цікавили проблеми біологічної несумісності, якими займався як біохімік Ольга Василівна. Головне ж було, що Сергій віддалявся, жив своїм життям, і це боляче зачіпало Ольгу Василівну Після смерті Сергія Ользі Василівні здається, що життя кінчене, залишилися тільки порожнеча й холод. Однак зненацька для неї наступає інше життя: з’являється людина, з яким у неї виникають близькі відносини.

У нього є сім’я, однак вони зустрічаються, їздять гуляти в Спасское-Ликово, розмовляють про усім.

Ця людина доріг Ользі Василівні. І вона думає, що провини її ні, тому що інше життя навколо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Інше життя, у скороченні