Тема Батьківщини в лірику Єсеніна Ганна Снегина Єсенін С. А



Тема Батьківщини в лірику Єсеніна
Бути поетом – це значить те ж

“Якщо правди життя не порушити

Рубцевать себе по ніжній шкірі

Кров’ю почуттів пестити чужі душі”

Єсенін

Гірка доля поетів всіх часів

Важче всіх вона стратить Росію

“Я співав тоді, коли мій край був хворий”

Єсенін

Великий російський поет XX століття, Сергій Олександрович Єсенін, народився 21 вересня 1895 року в селі Константинове Рязанської губернії, а загинув в 1925 році. Тридцять років, що це? Це мізерно малий відрізок життя, але що встиг зробити Єсенін за цей проміжок?

Те, що дав нам ця людина, це цілий мир, це задушевна пісня про великому й вічному – про Росію. Єсенін затверджував: “Немає поета без батьківщини; Моя лірика жива однією великою любов’ю, любов’ю до Батьківщини. Почуття Батьківщини – основне в моїй творчості”.

Такі рядки, на мій погляд, можуть народитися тільки в душі теперішнього художника, для якого Батьківщина – це життя. Росія! Яке гарне слово: і “роса”, і “сила”, і “синє щось”.

Час Єсеніна – час крутих поворотів,

і воно відбилося в його поезії. От назви деяких віршів, у яких позначена тема батьківщини:

“Тобі однієї плету вінок” (1915)

Об Русь, покійний куточок

Тебе люблю, тобі й вірую

“Русь” (1914), “Об Русь, змахни крилами” (1917), “Очарь” (1917) і т. д.

Говорячи про Росію, її долі, поет розповідає й про свою долю. “Вся моя автобіографія в моїх віршах” – писав Єсенін. Спочатку, до революції, вся повнота життя молодого поета простежується в його творчості. Він любується своєю Руссю, і почуття радості присутня в кожному рядку. “Гой ти, Русь, моя рідна” (1914), “Спить ковила рівнина дорога…”, “Радуючись, лютуючи й мучачись добре живеться на Русі”, “Запекли тесание мерзни” (1916) – Об Русь – малинове поле

Мир народно-поетичних образів оточував Єсеніна з дитячого років. І це сприяло написанню такого роду добутків. У віршах Єсеніна відбитий прекрасний вигляд нашої батьківщини. Батьківщина – це й люди Росії, і її природа.

Російська природа допомагає розкрити душу поета, а “душу його поле безбережне. Його душу радується, плаче вселяє надію, горює залежно від того, що відбувається з його батьківщиною. Важка доля в його батьківщини!

“Об Русь, змахни крилами

Постав інше кріплення

З іншими іменами

Встає інший степ”.

Своїми віршами поет будить у нас людське, щире. І якщо читач щиро всім серцем з віршами поета, то на якийсь час він стає ним, Єсеніним, а Єсенін стає безсмертним. От що треба зрозуміти в сутності поезії й творчості поета. Чудеса оточують нас, треба їх тільки побачити, відчути. І рання поезія Сергія Єсеніна допомагає нам ветом.

Доля Росії й доля поета ускладнюється після революції й громадянської війни. З якою гіркотою він пише у вірші “Повернення на батьківщину”:

Учора ікони викинули з полки,

На церкві комісар зняв хрест

Тепер і богові ніде помолиться

Уже й ходжу нишком нині влес.

***

Ах, милий край!

Не той ти став, не той

Так, уже і я, звичайно,

Став не колишній

Біль, втрата опори під ногами, його не влаштовують, він хоче бути “співаком і громадянином”. Росію вели до “нового” життю, і Єсенін сам хотів у цьому розібратися. Йому жаль зруйнованої вічної Росії:

Росія! Серцю милий край!

Душу стискується від болю

Уже скільки років не чує поле

Петушье пенье, песий гавкіт

Побувавши в Європі, Єсенін усвідомив, що Росії потрібні зміни, але те що він бачив: руйнування, руйнування російської землі, сіл. І його душу цього прийняти не могла. Свій стан він виражає у вірші “Русь уходящая”:

Я людина не новий!

Що приховувати?

Залишився в минулому я однієї ногою,

Прагнучи наздогнати сталеву рать,

Сковзаю й падаю другою.

Єсенін хотів бачити міць своєї країни, але почував непевність у своїй долі:

Я не знаю, що буде із мною…

Може в нове життя не годжуся,

Але й все-таки хочу я стальною

Бачити бідну жебрачку Русь…

У грудні 1925 року виходить цикл віршів, які умовно називають “зимовий”. Головне тут спогаду про своє життя

Свище вітер, срібний вітер,

У шовковому шелесті сніжного шуму

У перший раз я в собі помітив –

Так я ще ніколи не думав

Нехай на віконцях гнила вогкість,

Я не жалую й не сумний

Мені однаково це життя полюбилося,

Так полюбилася, начебто спочатку.

Це останній акорд есенинской лірики, а потім і фатальний спад його творчої діяльності. З листів – “Туга смертна…чую себе тут чужим і непотрібним”.

У Росії почалося цькування селянських поетів. Єсенін загинув. Йому, напевно, не було місця в надвигающееся колективізації… з його любов’ю до всього живого й у першу чергу до людей.

Тому й дороги мені люди,

Що живуть із мною на землі

(“Ми тепер ідемо потроху”)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Тема Батьківщини в лірику Єсеніна Ганна Снегина Єсенін С. А