Ионич. Оповідання (1898), у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Степ. Історія однієї поїздки. Повість (1888) Іванов. Драма (1887 – 1889) Нудна історія. Із записок старої людини.

Повість (1889) Дуель. Повість (1891) Стрибуха. Оповідання (1891, опубл.

1892) Палата № 6. Повість (1892) Чорний чернець. Оповідання (1893, опубл. 1894) Учитель словесності. Оповідання (1889 – 1894) Чайку.

Комедія (1895 – 1896) Будинок з мезоніном. Оповідання художника (1896) Моє життя.

Оповідання провінціала (1896) Дядько Ваня Сцени із сільського життя. П’єса (1897) Ионич. Оповідання (1898) Людина у футлярі.

Оповідання (1898) Агрус. Оповідання (1898) Про любов. Оповідання (1898) Душечка.

Оповідання (1899) Дама із собачкою. Оповідання (1899) У яру. Повість (1899, опубл. 1900) Три сестри.

Драма (1901) Архієрей. Оповідання (1902) Вишневий. сад Комедія (1904) Земський лікар Дмитро Іонович Старців приїжджає працювати в губернське місто С.

, де незабаром знайомиться з Туркиними. Всі члени цієї привітної сім’ї славляться своїми талантами: дотепний Іван Петрович Туркин ставить аматорські спектаклі, його дружина Віра Йосипівна пише повісті й романи, а дочка Катерина Іванівна грає на роялі й збирається їхати вчитися в консерваторію. Сім’я робить на Старцева саме сприятливе враження Відновивши через рік знайомство, він закохується в Котика, як кличуть Катерину Іванівну домашні.

Викликавши дівчину в сад, Старців намагається освідчитися в коханні й зненацька одержує від Котика записку, де йому призначається побачення на цвинтар.

Старців майже впевнений у тім, що це жарт, і проте вночі йде на кладбише й кілька годин безрезультатно чекає Катерину Іванівну, віддаючись романтичним мріям. Наступного дня, облачившись у чужий фрак, Старців їде робити речення Катерині Іванівні й одержує відмову, оскільки, як пояснює Котик, “зробитися дружиною – про ні, простите! Людина повинен прагнути до вищої, блискучої мети, а сімейне життя зв’язало б мене навіки”.

Старців не очікував відмови, і тепер його самолюбство уражене.

Докторові не віриться, що всієї його мрії, томління й надії привели його до такого дурненького кінця. Однак довідавшись, що Катерина Іванівна виїхала в Москву надходити в консерваторію, Старців заспокоюється, і життя його вертається у звичну клякну Проходить ще чотири роки.

У Старцева більша практика й дуже багато роботи. Він розжирів і неохоче ходить пішки, воліючи їздити на трійці з бубонцями.

За все це час він відвідав Туркиних не більше двох разів, однак не завів і нових знайомств, тому що обивателі дратують його своїми розмовами, поглядами на життя й навіть свій вид Незабаром Старців одержує від Віри Йосипівни й Котика лист і, подумавши, їде до Туркиним у гості. Очевидно, що на Катерину Іванівну їхня зустріч зробила набагато більше сильне враження, чим на Старцева, що, згадуючи свою колишню любов, випробовує почуття незручності Як і в його перше відвідування, Віра Йосипівна читає вголос свій роман, а Катерина Іванівна галасливо й довго грає на роялі, але Старців почуває одне лише роздратування. У саду, куди Котик запрошує Старцева, дівчина говорить про те, з яким хвилюванням очікувала цієї зустрічі, і Старцеву стає смутно й жаль минулого.

Він розповідає про своє сіре одноманітне життя, життя без вражень, без думок. Але Котик заперечує, що в Старцева є шляхетна мета в житті – його робота земського лікаря.

Говорячи про себе, вона зізнається, що зневірилася у своєму таланті піаністки й що Старців, службовець народу, що допомагає страждальцям, представляється їй ідеальною, піднесеним людиною. Однак у Старцева така оцінка його достоїнств не викликає ніякого щиросердечного підйому. Залишаючи будинок Туркиних, він почуває полегшення від того, що не женився у свій час на Катерині Іванівні, і думає, що якщо самі талановиті люди у всьому місті так бездарні, те який же повинен бути місто.

Він залишає без відповіді лист від Котика й більше вже ніколи не приїжджає Ктуркиним.

Із часом Старців ще більше повніє, стає грубим і дратівливим. Він розбагатів, має величезну практику, але жадібність не дозволяє кинути земське місце. У місті його кличуть уже просто Ионичем.

Живеться Старцеву нудно, ніщо його не цікавить, він самотній. А Котик, любов до якої була єдиною радістю Старцева, постаріла, часто хворіє й щодня по четверта година грає на роялі



Ионич. Оповідання (1898), у скороченні