Войовниця. Повість (1866), у скороченні



Список добутків у скороченні цього автора Нікуди. Роман (1864) Леді Макбет Мценского повіту. Повість (1865) Войовниця.

Повість (1866) На ножах.

Роман (1870 – 1871) Соборяне. Романна хроніка (1872) Відбитий ангел. Повість (1873) Зачарований мандрівник. Повість (1873) Розповідь про тульського косого Лівшу й про сталеву блоху Цехова легенда.

Оповідання (1881) Тупейний художник. Оповідання на могилі (1883) Відома оповідачеві мереживниця Домна Платонівна “має знайомство саме неосяжне й разнокалиберное” і впевнена, що цьому вона зобов’язана однією простотою

й “добростью”.

Люди ж, на думку Домни Платонівни, підлі й взагалі “сволота”, і вірити нікому не можна, що підтверджується частими випадками, коли Домну Платонівну обманюють. Мереживниця “впоперек себе ширше” і постійно скаржиться на здоров’я й могутній сон, від якого переносить багато горя й нещасть. Вдача в Домни Платонівни необразливий, вона байдужа до заробітку й, захоплюючись, подібно “художниці”, своїми добутками, має багато приватних справ, для яких мережива грають тільки роль “пропускного виду”: сватає, відшукує гроші під застави й усюди носить записочки.

При

цьому зберігає тонке звертання й про вагітну жінку говорить: “вона у своєму марьяжном інтересі”. Познайомившись із оповідачем, що живе на квартирі в польської полковници, що Домна Платонівна відшукує нареченого, вона зауважує, що російська жінка в любові дурна й жалюгідна.

І розповідає історію полковници Домутковской, або Леонидки. Леонидка “попштикалась” із чоловіком, і в неї з’являється мешканець, “дружочек”, що не платить за квартиру. Домна Платонівна обіцяє знайти Леонидке такого, що “і любов буде, і допомога”, але Леонидка відмовляється. Квартирант Леонидку нагайкою стібає, а через якийсь час іде в них такий “карамболь”, що “варвар” і зовсім зникає.

Леонидка залишається без меблів, переїжджає жити до “першої шахрайки” Дисленьше й, незважаючи на ради Домни Платонівни, збирається повиниться перед чоловіком.

Не одержавши відповіді на покаянний лист, вона вирішує до чоловіка їхати й просить у Домни Платонівни грошей на дорогу. Мереживниця грошей не дає, упевнена, що жінці не можна випутаться з лиха інакше, як за рахунок власного падіння У цей час один знайомий полковник просить Домну Платонівну познайомити його з якою-небудь “утвореною” панянкою й передає для неї грошей. “Мерзотниця” полковница починає плакати, грошей не бере й тікає.

Через два дні вертається й пропонує свої послуги із шиття. Домна Платонівна призиває її не “коробатиться”, але Леонидка не бажає їхати до чоловіка на “осоружні гроші” і ходить до багатих людей просити допомоги, але в остаточному підсумку “вирішується” і обіцяє “не вередувати”. Домна Платонівна відводить їй комірку у своїй квартирі, купує одяг і змовляється зі знайомим генералом.

Але коли той приходить, полковница не відмикає двері. Домна Платонівна обзиває її “нахлібницею” і “гальтепой дворянської” і так б’є, що самої стає шкода. Леонидка виглядає божевільної, плаче, кличе Бога й маменьку.

Домна Платонівна бачить у сні Леонідові Петрівну з маленьким собачкою й хоче підняти із землі ціпок, щоб собачку відігнати, але з-під землі з’являється мертва ручища й вистачає мереживницю.

Наступного дня Леонидка проводить побачення з генералом, після якого зовсім перемінюється: відмовляється розмовляти з Домною Платонівною, повертає їй гроші за квартиру, категорично відмовляючись платити “за турботи”. Полковница вже не збирається їхати до чоловіка, тому що “такі мерзотниці” до чоловіків не вертаються.

Вона наймає квартиру й, ідучи від мереживниці, додає, що не гнівається на Домну Платонівну, тому як вона “зовсім дурна”. Через рік Домна Платонівна довідається, що Леонидка “романси проводить” не тільки з генералом, але й з його сином, і вирішує відновити знайомство. Вона заходить до полковнице, коли в тої сидить генеральська невістка, Леонидка пропонує їй “кофий” і відправляє на кухню, завдяки за те, що мереживниця зробила її “дрянью”.

Домна Платонівна ображається, свариться й розповідає про “пур миур любові” невістці генерала. Розпалюється скандал, після якого генерал кидає полковницу, і вона починає жити так, що “нині один князь, а завтра інший граф”. Домна Платонівна повідомляє оповідача, що в молодості вона була проста жінка, але її так “вишколили”, що тепер нікому не може вірити.

Вертаючись додому від знайомої купчихи, що пригощає її наливкою, Домна Платонівна жалує грошей на візника, іде пішки, і якийсь пан вириває в неї з рук саквояж.

Оповідач припускає, що краще б вона не скупилася й заплатила гроші візникові, але мереживниця впевнена, що в них у всіх “один страйк”, і розповідає, як один раз її через маленькі гроші возили “з вивалом”. Виявившись на землі, вона зустрічає офіцера, що сварить візника й захищає мереживницю.

Але повернувшись додому, Домна Платонівна виявляє, що у вузлику замість мережива одні “шароварки скинені”: як пояснюють у поліції, офіцер цей ішов з лазні й просто мереживницю обікрав. Іншим разом Домна Платонівна купує на вулиці сорочку, що обернулася вдома старою мочалкою. А коли Домна Платонівна вирішує сватати землеміра, його приятель розповідає, що той уже одружено. Мереживниця сватає приятеля, але землемір, людинаа, що “всій державі заплутає й изнищет”, обмовляє нареченого “пупком” і розбудовує весілля. Один раз Домна Платонівна навіть віддається на наругу демонам: вертаючись із ярмарку, вона виявляється вночі в поле, навколо вертяться “темні” пики й маленький чоловічок ростом з півня Пропонує їй створити любов, витанцьовує вальси на животі мереживниці, а ранком пропадає.

З бісом Домна Платонівна подолала, а з людиною не вдалося: вона купує меблі для однієї купчихи, сідає поверх її на віз, але провалюється й “світить наготою” по всьому місту доти, поки городовий не зупиняє віз. Домна Платонівна ніяк не може зрозуміти, чи лежить на ній гріх за те, що вона в сні помінялася чоловіками з кумою.

Після цього й після історії з полоненим турком Испулаткой Домна Платонівна “зашивається” по ночах Через кілька років оповідач відвозить у тифозну лікарню одного бідняка й в “старшой” довідається сильно, що перемінилася Домну, Платонівну. Через деякий час оповідача викликають до Домни Платонівні, і вона просить його поклопотатися про учня фортепьянщике Валерочке, що обкрав свого хазяїна. Урятувати злодія не вдається, Домна Платонівна вгасає й молиться, а оповідачеві зізнається, що любить Валерочку й просить жалості, тоді як усе над нею сміються. Через місяць Домна Платонівна вмирає від швидкого виснаження сил, а скринька й свої “нехитрі пожитки” передає оповідачеві для того, щоб він віддав усе Валерці


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Войовниця. Повість (1866), у скороченні