7 клас. “моя ти земле…” “до проблеми екології”
Цикл поезій “Моя ти земле…”
Василя Буденного народжений великою любов’ю до рідної землі й турботою про її долю. Тут ми бачимо, наскільки чітко автор усвідомлює, що його рідний край, його мала батьківщина – лише мала частка держави Україна, а та є материковою складовою планети Земля. Сьогодні не можна побудувати якісь захисні кордони, аби вберегтися від глобальних екологічних катастроф, спричинених технічним прогресом.
Тому й прагне привернути увагу читача до екологічних проблем Василь Буденний – патріот України й громадянин
Про це його вірші “Повернення”, “Дзвенить зоря над лугом вечоровим… ” (присвята однокласнику І.
О. Дрижаку, що очолював Чернігівську пожежну дружину під час аварії на Чорнобильській АЕС).
Ліричний герой, В. Буденного, що є втіленням його поетичного “Я”, гнівно заявляє: “В мені горять радіаційні душі Дітей Вкраїни… Вбивцям не прощу! “. Але Чорнобиль – не перша й не остання біда світового виміру.
І ось уже пристрасне слово Василя Буденного встає на захист
Авторський задум бити на сполох, будити совість людську, допоки не пізно, щоб порятувати планету, уберегти від загибелі все живе на ній, реалізується через слово – палке, пристрасне, гнівливе. Поезія “До проблеми екології” є зразком громадянської лірики.
Перед нами – поет-трибун, поет-громадянин, для якого неприйнятні прагматизм, егоїзм, тимчасові меркантильні інтереси, якими у ставленні до природи керується більшість людей. Тому так часто автор використовує синтаксичні засоби – звертання (“О рідна земле…”; “День добрий, як не вмерла, Совісте…”), риторичні запитання, окличні речення (“Чи не надмірну ціну платимо За наш удаваний комфорт?!”; “То чом же висихають ріки І важко дихати землі?”). Передачі емоційного напруження слугує прийом переходу від тристопного (І-ІІ-ІV-V частини) до п’ятистопного ямбу в ІІІ частині, у якій зображено вищий за силою почуттєвий стан ліричного героя.
Він готовий іти “в світ за очі – шукать нові шляхи”, бо над його рідною землею розкрилився як чорний крук “полиновий дим”.
Це кульмінаційна частина твору. Бо, якщо в першій частині перед читачем постають почуттєві образи лиха у вигляді страждань матері із-за хвороб дітей, спричинених вживанням разом із їжею небезпечних для здоров’я хімічних речовин, то в другій – картина Біди набуває страхітливіших обрисів. Поет не жаліє фарб, аби читач жахнувся потворності світу з “підсліпуватими озерами, Пеньками знищених лісів”, отруєними “водами грунтовими”, захмареного димом з хімкомбінату, що “химерою На дитмайданчику присів…”. Від цієї жахливої метафори стає моторошно на душі.
Адже тут “дитмайданчик” є символом нашого майбутнього, над яким нависає загроза знищення. Далі автор з упертою послідовністю домальовує картину Біди. На його поетичному полотні з’являється символічний образ Чорнобиля – “полиновий дим”, який тут уособлює всі екологічні лиха світу.
У четвертій частині автор передає душевні страждання ліричного героя від власного безсилля щось виправити в цьому світі (“куди йому супроти лиха”). Водночас він усвідомлює себе часткою природи, і кожною клітинкою свого єства допомагає їй відродитися (“Все більше серцем припадаю До пережухлої трави Й перекидаюсь водограєм, Щоб їй коріння оживить.
То переходжу враз у вітер, Що дим ядучий розганя… “). П’ята частина поезії продовжує тему попередніх, але більше перегукується із першою, бо ліричний герой, будучи представником “нерозумного племені” людей, ототожнює тут усе людство, якому є чим пишатись, а водночас і за що каратись. “Я” ліричного героя поступово переходить у “Ми”, бо одна людина не здатна, а всі люди разом взмозі подолати Лихо, відвернути свою загибель (“Ми й справді розумом великі, Ми майже в Бога на крилі…”). В останніх рядках п’ятого розділу лунає риторичне запитання: “То чом же висихають ріки І важко дихати землі? “, у якому й докір, і надія на перемогу людського розуму.
Заміна перехресного римування на кільцеве (ІІІ ч.), неточна рима (“блакиті – із жита”; “роду – надприродно”), тропи (характерні для поетики Василя Буденного) – усе це разом надає динамічності, виразності поезії, підсилює головну думку: природу треба рятувати і сторонніх у цій справі не повинно бути.
ДО ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЇ І Так біло гречка й не цвіла, І жито так не колосилось. Неначе справді Божа милість Торкнулася Землі чола. Мені забулося на мить Про гербіциди і нітрати, Якими ми годуєм матір Та і самих себе, щоб жить. Щоб живучи життю радіть, Щоб живучи життя хвалити, Та все частіш хворіють діти, Тому в мені й тьмяніє світ.
О рідна Земле, чи простиш Ти наше нерозумне плем’я?! Я жду на відповідь даремне… Даремне жде кінцівки й вірш…
ІІ День добрий, як не вмерла, Совісте, Поглянь нам в очі, подивись Своїми водами грунтовими, Що чистими були колись. Підсліпуватими озерами, Пеньками знищених лісів… З хімкомбінату дим химерою На дитмайданчику присів…
Чи не надмірну ціну платимо За наш удаваний комфорт?! Вважаючи себе багатими, Й тебе ми кинули за борт.
ІІІ В світ за очі – без тих дороговказів, Що справді світ наш в безсвіт завели, До краю прірви аж, на край землі, Що і в казках знаходиш не відразу. В світ за очі – шукать нові шляхи, Нові стежини в шлях новий єднати. Ми ж люди ще, Не вмерла наша мати Й за нас бо наші ж Замовля гріхи.
В світ за очі – А це й не так далеко, Лиш крок один у полиновий дим… Нема, здається, просвітку А втім – Гніздяться і в безпросвітку лелеки… ІV І тут мені усе немиле, В душі й тут спокою нема.
Розкрилені до злету крила Мов хтось невидимий трима. Мов хтось в невидимі тенета Міг заманить єство моє: Біль невигойний за планету Байдужим бути не дає. Все більше серцем припадаю До пережухлої трави Й перекидаюсь водограєм. Щоб їй коріння оживить.
То перехожу враз у вітер, Що дим ядучий розганя, То сам себе жену зі світу Взамін безвинного коня. А люди дивляться зі сміхом, Мовляв, причинний чоловік, Куди йому супроти лиха, Собі вкорочує лиш вік. V Я не з небесної блакиті, Не з сонця, хоч воно в мені, Не із землі і не із жита, Та помисли мої земні.
Я син людський, Людського роду, Тим і караюсь і горджусь. Ми ж навіть в Космос неприродно Звели свій величавий бюст.
Ми й справді розумом великі, Ми майже в Бога на крилі. То чом же висихають ріки І важко дихати землі?! Запитання і завдання
1. Уважно прочитайте поезію “До проблеми екології”. 2. Розкажіть про свої враження від прочитаного.
3. Чи є актуальною порушена автором проблема? 4.
З кількох частин складається твір? Чи пов’язані вони між собою? 5.
Яке смислове навантаження несе кожна з частин? 6.
Які образи уособлюють у творі екологічне лихо? 7. За допомогою яких художніх засобів автору вдалося намалювати вражаючі картини екологічної біди? 8. Який вид лірики представляє ця поезія? Доведіть свою думку.
9. Напишіть твір-мініатюру “Біль невигойний за планету байдужим бути не дає” за мотивами поезії Василя Буденного “До проблеми екології”.