Образи поміщиків у поемі Н. А. Некрасова Кому на русі жити добре й у казках М. Е. Салтикова-Щедріна

Твір по літературі: Образи поміщиків у поемі Н. А. Некрасова Кому на русі жити добре й у казках М. Е. Салтикова-Щедріна

У казках Щедріна, як і у всій його творчості, один одному протистоять дві соціальні сили: трудовий народ і його визискувачі. Народ виступає під масками добрих і беззахисних звірів і птахів (а часто й без маски, під ім’ям “мужик”), визискувачі – в образах хижаків. Символом селянської Росії є образ Коняги – з однойменної казки

Узагальнений образ трудівника – годувальника Росії, якого мучать сонмища паразитів-гнобителів, – є й у самих ранніх казках Щедріна: “Як один мужик двох генералів прокормив”, “Дикий поміщик”. “А я, коли бачили: висить людина зовні будинку, у ящику на мотузці, і стіну фарбою маже, або по даху, немов муха, ходить – це він самий я і є!” – говорить генералам їхній рятівник-мужик. Щедрін гірко сміється над тим, що мужик за наказом генералів сам в’є мотузку, який вони його потім зв’язують. Майже у всіх казках образ народу-мужика змальований Щедріним з любов’ю, дихає незламною міццю, шляхетністю.

Мужик чесний, прямий, добрий, надзвичайно тямущий і розумний. Він все може: дістати їжу, зшити одяг; він скоряє стихійні сили природи, жартуючи перепливає ” океан-море”. І до поневолювачів своїм мужик ставиться глумливо, не втрачаючи почуття власного достоїнства. Генерали з казки “Як один мужик двох генералів прокормив” виглядають жалюгідними пігмеями в порівнянні із цим велетнем. Для їхнього зображення сатирик використовує зовсім інші фарби.

Вони нічого не розуміють, вони брудні фізично й духовно, вони боягузливі й безпомічні, жадібні й дурні. Якщо підшукувати тваринні маски, то їм саме підходить маска свині

У казці “Дикий поміщик” Щедрін як би узагальнив свої думки про реформу “звільнення” селян, що втримуються у всіх його добутках 1860-х років. Він поставив тут надзвичайно гостро проблему післяреформених взаємин дворян-кріпосників і остаточно розореного реформою селянства: “Скотинка на водопій вийде – поміщик кричить: моя вода! курка за околицю вибредет – поміщик кричить: моя земля! І земля, і вода, і повітря – всі його стало! Скіпи не стало мужикові у светец запалити, прута не стало, чим хату вимести.

От і заблагали селяни усім миром до Господа Богові: Господи! Легше нам пропасти й з дітьми з малими, ніж все життя так томитися!”

Цей поміщик, як і генерали з вищезгаданої казки, не мав ніякого подання про працю. Кинутий своїми селянами, він відразу перетворюється в брудне й дика тварина, стає лісовим хижаком. І життя ця, по суті, – продовження його попереднього хижацького існування. Зовнішній людський вигляд дикий поміщик, як і генерали, здобуває знову лише після того, як вертаються його селяни.

Лаючи дикого поміщика за дурість, справник говорить йому, що без мужицьких податей і повинностей держава існувати не може, що без мужиків усі вмруть із голоду, на базарі ні шматка м’яса, ні фунта хліба купити не можна, та й грошей у панів не буде. Народ – творець багатства, а правлячі класи лише споживачі цього багатства

Уособленням безкрилої й вульгарної обивательщини став щедринский премудрий піскар – герой однойменної казки. Сенсом життя цього “освіченого, помірно-ліберального” боягуза було самозбереження, відхід від зіткнень, від боротьби. Тому піскар прожив до глибокої старості непошкодженим. Але яка це було принизливе життя!

Вона вся складалася з безперервного тремтіння за свою шкіру: “Він жив і тремтів – тільки й усього”. Ця казка, написана в роки політичної реакції в Росії, без промаху била по лібералах, що плазує перед урядом через власну шкіру, по обивателях, що ховався у своїх норах від суспільної боротьби. На багато років запали в душу мислячих людей Росії жагучі слова великого демократа: “Неправильно думають ті, які думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі”.

Таких “піскарів’ – обивателів Щедрін показав і в романі “Сучасна ідилія”.

Всі казки Щедріна піддавалися цензурним гонінням і змушеним переробкам. Багато хто з них друкувалися в нелегальних виданнях за кордоном. Маски тваринного миру не могли сховати політичного змісту казок. Перенесення людських рис – і психологічних і політичних – на тваринний мир створювало комічний ефект, наочно оголювало безглуздість існуючої дійсності

Опис поміщиків у поемі “Кому на Русі жити добре” Н. А. Некрасов підсилив оповіданням про селян, які ставляться до поміщиків своєрідно. Одні їх терпіти не можуть, інші ради їм служити, а треті тільки бовтають про тягар поміщицького гніта, але готові танцювати під чужу дудку. Поміщики ж у більшості описані Некрасовим зі злою іронією

От Оболт-Оболдуев страждає щиро. Ще б, “поля – недопрацьовані, посіви – недосеени, порядку немає сліду”. Як жаль, що минули “часи боярські”, коли “дихали груди поміщицька вільно й легко” і коли Оболт-Оболдуев могли розпоряджатися

Кріпаками вільно:

Кого хочу – помилую,

Кого хочу – страчу

Закон – моє бажання!

Кулак – моя поліція!

Бєдний поміщик, він так стражденно плаче наприкінці своєї сповіді! Адже він карав, люблячи

Зате князь Утятин, Мізинок, дійсно щасливий. Ідіотський спектакль, що за винагороду грають його колишні холопи, цілком його влаштовує. Самодур п’є шампанське без міри, “гарних невісток пощипує”, осміює своїх синів і їхніх дружин. “Панський строк – все життя раба!” Йому як солодка музика слова бурмистра:

Вам судилося

Дотримувати селянство дурне,

А нам працювати, слухатися,

Молитися за панів!

Мізинок умре від чергового удару, але радість селян буде передчасної, тому що з його смертю “пропало пещення панська”…

Істинно щасливий, між іншим, холоп князів Утятиних. Він, як і поміщик, тужить за кріпосництвом, відкинув волю й залишився з милостивим паном. Приємна людина пан, а те, що часом запрягає у віз замість коня або в ополонці купає, так що ж – пустотливо пана. Зате потім горілкою відігріє й карбованець подарує

Заслуга Н. А. Некрасова полягає в тому, що він – дворянин, аристократ – не побоявся нападати на своїх “братів” по походженню, критикувати суспільного лада, проповідувати волю й демократію


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Образи поміщиків у поемі Н. А. Некрасова Кому на русі жити добре й у казках М. Е. Салтикова-Щедріна