Доля російської селянки в поемі Н. А. Некрасова “Кому на русі жити добре”

Твір по літературі: Доля російської селянки в поемі Н. А. Некрасова “Кому на русі жити добре”

Свій підсумковий добуток, поему “Кому на Русі жити добре”, Н. А. Некрасов присвячує символичним пошукам на Русі щасливої людини. Автор досліджує життя різних шарів російського суспільства: селян, поміщиків, духівництва. Особливою темою стає доля російської селянки, тому що вона виявляється ще тяжчай, чим доля інших селян. “Не справа між бабами щасливу шукати”, – прямо відповідає мандрівникам, що звернулися до неї, Матрена Тимофіївна,

героїня глави “Селянка”.

Довге оповідання Матрени Тимофіївни про своїй (ще досить благополучної й надзвичайно щасливої!) долі – це й ода красі душі росіянці селянки, і жагуче обвинувачення тим, хто прирік її на страшні борошна. Як і Єрмил Гирин, Матрена відомий всій окрузі. Але в поемі вона розповідає про своє життя сама, і слухають її лише сім мандрівників.

Правдивість оповідання підкреслюється проханням мандрівників: “А ти нам душу виклади!” Та й сама героїня глави обіцяє: “Не сховаю нічого”. Оповідання буяє елементами фольклорних добутків, присвячених гіркій частці жінки: пісень,

прислів’їв, приказок, плачів, голосінь. Образ Матрени Тимофіївни часто рівняється дослідниками з образом знаменитої народної вопленици Ирини Федосєєвій

Зовнішня краса, сердечність, кмітливість, слава щасливиці дають можливість говорити про Матрене Тимофіївну як про особистість неповторної, виняткової. Вона близька до того типу “величної слов’янки”, що не раз оспівував Некрасов. А життя її, як починають розуміти мандрівники, типова для більшості кріпаків селянок

Незвичайна творча обдарованість Матрени Тимофіївни дозволяє їй не тільки зберігати в пам’яті фольклор, але й обновляти його. Саме з фольклором зв’язаний образ “багатостраждальної матері російського плем’я, що всевиносить,”. Особливу роль в описі життя російської жінки грають пісні (не випадково другий розділ цієї частини поеми зветься “Пісні”). Некрасов зображує життя селянки у всій повноті, з дитинства, до моменту, коли вона зустрічається із шукачами щасливого.

Форма оповідання героїні багатофункціональна. На початку глави, присвяченої загибелі молодшої дитини Матрени, намальований зворушливий образ пташечки, що нестримно ридає про своїх птенчиках, що згоріли під час грози. Саме цей опис дозволяє нам глибше зрозуміти трагедію матері-селянки. Драматизм подій нагнітається шляхом опису почуттів самої героїні, причому автор трансформує почуття матері й надає їм важливе узагальнююче значення

У житті Матрени Тимофіївни є кілька моментів, коли от-от готові виплеснутися назовні ті почуття, які могли б привести її до рішучої дії. Перший раз – коли, всупереч благанням матері, лікарі починають розкриття тіла Демушки. Але становий тоді наказує зв’язати мати. Другий – коли староста вирішує покарати її сина Федотушку, що пошкодував голодну вовчицю.

Пан вирішує простити дитини, але покарати саму “бабу зухвалу”. І Некрасов показує дуже важливу рису вольового характеру героїні: вона гордо лягає під різки, не принизившись до прохання про прощення, виносить біль і ганьбу публічного покарання. І лише наступного дня вона виплакала своє горе над річкою. Єдиний раз, коли Матрена Тимофіївна вирішує боротися за своє щастя, – це коли забирають у солдати її чоловіка. Вона звертається із шаленою молитвою до Божої матері, і ця молитва, видимо, надає їй сили: Матрена Тимофіївна знаходить сміливість звернутися до губернаторші, що не тільки допомагає селянці, але й стає хресною матір’ю її дитини. Після цього випадку Матрену починають називати щасливою. От, виявляється, у чому щастя селянки: не стати солдаткою, знайти сили мовчати й терпіти так ростити дітей

Ключі від щастя жіночого,

Від нашої вільної воленьки,

Закинуті, загублені… –

Такий невеселий підсумок розмови Матрени Тимофіївни із сімома мандрівниками