Ліричні відступи в поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”



Твір по літературі: Ліричні відступи в поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”

“Мертві душі” – лисичанський добуток – поема в прозі, що поєднує в собі два початки: епічне й ліричне. Перший принцип втілюється в задумі автора намалювати “всю Русь”, а другий – у ліричних відступах автора, пов’язаних з його задумом, що становлять невід’ємну частину добутку

Епічне оповідання в “Мертвих душах” раз у раз переривається ліричними монологами автора, що оцінює поводження персонажа або міркує про життя, про мистецтво,

про Росію і її народ, а також торкаючись таких тем, як молодість і старість, призначення письменника, які допомагають більше довідатися про духовний світ письменника, об нього ідеалах

Найбільше значення мають ліричні відступи про Росію й російський народ. Протягом всієї поеми затверджується ідея автора про позитивний образ російського народу, що зливається із прославлянням і оспівуванням батьківщини, у чому виражається цивільно-патріотична позиція автора

Так, у п’ятому розділі письменник славить “живий і жвавий російський розум”, його незвичайну здатність до словесної виразності, що “якщо

нагородить косо слівцем, то піде воно йому в рід і потомство, потягне він його із собою й на службу, і у відставку, і в Петербург, і на край світла”. На такі міркування Чичикова навів його розмову із селянами, які називали Плюшкина “залатаним” і знали його тільки тому, що він погано кормил своїх селян

Гоголь почував живу душу російського народу, його молодецтво, сміливість, працьовитість і любов до вільного життя. Щодо цього глибоке значення мають міркування автора, вкладені у вуста Чичикова, про кріпаків у сьомому розділі. Тут з’являється не узагальнений ббраз росіян мужиків, а конкретні люди з реальними рисами, докладно виписаними.

Це й тесля Степан Пробка – “богатир, що у гвардію годився б”, що, по припущенню Чичикова, виходив всю Русь із сокирою за поясом і чоботями на плечах. Це й швець Максим Телятників, що вчився в німця й що вирішив розбагатіти враз, виготовляючи чоботи із гнилушной шкіри, які розповзлися через два тижні. На цьому він закинув свою роботу, запив, зваливши все на німців, що не дає життя росіянинові людині

Далі Чичиков міркує про долі багатьох селян, куплених у Плюшкина, Собакевича, Манилова й Коробочки. Але от подання про “розгул народного життя” настільки не збігалося з образом Чичикова, що слово бере сам автор і вже від свого ім’я продовжує оповідання, оповідання про те, як гуляє Абакум Фиров на хлібній пристані з бурлаками й купцями, напрацювавшись “під одну, як Русь, пісню”. Образ Абакума Фирова вказує на любов російського народу до вільного, розгульного життя, гулянкам і веселощам, незважаючи на важке кріпосне життя, гне поміщиків і чиновників

У ліричних відступах з’являється трагічна доля закріпаченого народу, забитого й соціально приниженого, що знайшло відбиття в образах дядька Митяя й дядька Миняя, дівчиська Пелагії, що не вміла відрізнити, де право, де лево, плюшкинских Прошки й Маври. За цими образами й картинами народного життя криється глибока й широка душа російського народу

Любов до російського народу, до батьківщини, патріотичні й піднесені почуття письменника виразилися з створеному Гоголем образі трійки, що несеться вперед, що персоніфікує собою могутні й невичерпні сили Росії. Тут автор замислюється про майбутнє країни: “Русь, куди ж несешся ти?” Він дивиться в майбутнє й не бачить його, але як щирий патріот вірить у те, що в майбутньому не буде Манилових, собакевичей, новосибірських Плюшкиних, що Росія підніметься до величі й слави

Образ дороги в ліричних відступах символичен. Це дорога з минулого в майбутнє, дорога, по якій іде розвиток кожної людини й Росії вцелом.

Добуток завершується гімном російському народу: “ех! трійка! Птах-Трійка, хто тебе видумав? Знати у жвавого народу ти могла народитися…” Тут ліричні відступи виконують узагальнюючу функцію: служать для розширення художнього простору й для створення цілісного образа Русі.

Вони розкривають позитивний ідеал автора – Росії народної, котра протипоставлена Русі помещичье-чиновной.

Але, крім ліричних відступів, що оспівують Росію і її народ, у поемі є й міркування ліричного героя на філософські теми, наприклад, про молодість і старість, покликанні й призначенні щирого письменника, про його долю, які так чи інакше пов’язані з образом дороги в добутку. Так, у шостому розділі Гоголь викликує: “Забирайте ж із собою в шлях, виходячи з м’якого юнацького років у сувору мужність, що озлобляє, забирайте із собою всі людські рухи, не залишайте їх на дорозі, не піднімете потім!..” Тим самим автор хотів сказати, що все саме гарне в житті зв’язано саме з юністю й не потрібно забувати про це, як це зробили описані в романі поміщики, стаз “мертвими душами”. Вони не живуть, а існують.

Гоголь же призиває зберегти живу душу, свіжість і повноту почуттів і залишатися такими як можна довше.

Іноді, міркуючи про швидкоплинність життя, про зміну ідеалів, автор сам з’являється як мандрівник: “Колись, давно, у лета моєї юності…мені було весело під’їжджати в перший раз до незнайомого місця… Тепер равнодушно під’їжджаю до всякого незнайомого села й равнодушно дивлюся на її вульгарну зовнішність; моєму охолодженому погляду неприємно, мені не смішно… і байдуже мовчання зберігають мої недвижні вуста. Про моя юність! Про моя свіжість!”

Для відтворення повноти образа автора необхідно сказати про ліричні відступи, у яких Гоголь міркує про два типи письменників. Один з них “не змінив жодного разу піднесеного ладу своєї ліри, не ниспускался з вершини своєї до бедним, незначним своїм побратимам, а іншої дерзнув викликати назовні все, що щохвилини перед очами й чого не зрять байдужі очі”. Доля теперішнього письменника, що дерзнув правдиво відтворити дійсність, сховану від всенародних очей, такий, що йому, на відміну від письменника-романтика, поглиненого своїми неземними й піднесеними образами, не призначено домогтися слави й випробувати радісних почуттів, коли тебе визнають і оспівують.

Гоголь доходить висновку, що невизнаний письменник-реаліст, письменник-сатирик залишиться без участі, що “суворо його поприще, і гірко почуває він своя самітність”.

Також автор говорить про “цінителів літератури”, у яких своє подання про призначення письменника (“Краще ж представляйте нам прекрасне й захоплююче”), що підтверджує його висновок про долі двох типів письменників

Все це відтворить ліричний образ автора, що довго буде ще йти рука об руку з “дивним героєм, озирати всю величезно – життя, щонесеться, озирати її крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози!”

Отже, ліричні відступи займають значне місце в поемі Гоголя “Мертві душі”. Вони примітні з погляду поетики. У них угадуються починання нового літературного стилю, що пізніше знайде яскраве життя в прозі Тургенєва й особливо у творчості Чехова


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

Ліричні відступи в поемі Н. В. Гоголя “Мертві душі”