Голодомор 1932-1933 років

Голод 1932-1933 років на Україні.

Голод 1932-1933рр. Було зроблено штучно з метою знищити Україну. Про це говорить той факт, що у 1932-1933рр., коли в Україні бракувало хліба, більшовицька влада не припинила його експорту: його вивезено 1,72 і 1,68 мільйонів тонн.

Але як тільки минув голод, експорт хліба різко зменшився до 770тисяч тонн, тобто у 2 раза менше.
У 1933 році в усі місяці цього неймовірно тяжкого року смертні випадки перевищували кількість народжених. В 1933 році зареєстровано народжень 470,7 , зареєстровано смертей 1850,3 , а природний приріст – 1379,6.

/> Вже влітку 1932 року голод був штучно інсценований державою. В серпні 1932 року з’являється закон “Про охорону соціалістичної властності” , власноруч підписаний Сталіним. Сучасники назвали його “законом про п’ять колосків”. Згідно цього закону за крадіжку любого колгоспного майна, навіть декількох колосків, – розтріл з конфіскацією всього майна, або позбавлення волі не менше 10 років(лише за 5 місяців 1932 року за цим законом засуджено майже 55тис. чоловік, зних понад 2 тисячі розтріляно).

До посилення голоду призвело масове вилучення хліба – за три місяці 1932 року було вилучено 89,5 міліонів

пудів хліба. У 1932 році план хлібоздачі для України був збільшений на 44%. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 року, становила 260,7 міліона пудів.

На початку 1933 року практично всюди в Україні запасів хліба не залишелосяю. Щоб перешкодити самочинним втечам величезної маси людей за межі республіки, на її кордонах були розміщені загони внутрішніх військ. З березня 1933 року починається масова смертність українського народу.

У 1932 році було піднято план заготівлі зерна; а хліб десятками міліонів тон вивозили за кордон в обмін на техніку. З колгоспів вилучали навіть жалюгідні рештки зерна в соломі й полові після обмолоту. У 1933р. майже всюди реєстрували випадки людоїдства і трупоїдства.

Загальні втрати українського народу під час голоду становлят 7-8 міліонів чоловік.

Розповідь бабусі
Були тато, мамо, бабуня, повмирали за 2 тижні троє. А я осталась у хаті сама. Мені 12років.

Що можу робити? Нігде нічого нема з’їсти, рано йду з хати, до вечора ходжу по садках і пасуся, зелень їм, гляджу квасець, а його трудно знайти, бо не одна я ходжу. Їм листя, лише воно гірке, але їм, шукаю лободу і їм. Потім заслабла лежу слаба, це було в липні. Мене сусідка врятувала.

Годувала мене медом, черешнею. Вона спасла мене від смерті. Я завжди їй була вдячна, поки вона жива була, не можу такої доброти забути.
А ще не можу такого горя забути і хто створив той голод? хто наказав забирати лишки? А вони забирали до крихти! збиралося їх п’ять, шість, а то й десятеро, як увійдут до хати, як перевернуть все, як понишпорять в кожній шпаринці, то не останеться нічого. Після них комісарів люди ставали голі, голодні, босі й простоволосі. Ну як я забуду тих ” перевіряльників”, прийде в хату, каже:
” Ти ще не здохла? “. Якось я з мамою навибирали квасолі, може, зо дві склянки. Мати зобачила в вікно, що йдуть ті комісари. Хутенько налили воду в горшик туди квасолю і в піч, буцім варить. Ми думали так врятуємо квасолю.

Але вони висунули горшик з печі, вилили воду, а квасолю зобрали з собою.
Живу і думаю про це.

З розповідей моєї бабусі, яка на час голодомору 1932-1933 р. жила в с. Дейкалівка Полтавської області : голодомор 1932-33 р. був особливо важким і трагічним. Він був запланований сталінським керівництвом, як репресивний захід проти українського селянства, що ставило якір колективізації. Внаслідок реквізиції хліба, жителі її села, тобто моєї бабусі, почали голодувати вже навесні 1932 року. Але особливо важко було в 1933 році, коли з їхнього села вивезли весь хліб.

Основна маса жителів їхнього села була позбавлена будь-яких засобів існування. Виїзд з села за межі України був заборонений. В їхньому селі, щоб вижити, робили “лепешки” з листків липи.

Ці листки натиралися, змочувалися водою і запікалися. Також вони ходили по полях в пошуках мерзлої картоплі. І ноді їм щастило і вони їли мерзлу картоплю. Бабуся також говорить, що в їх селі ходили євреї, які за золото продавали темну муку.

Мати моєї бабусі, тобто пробабуся мала три золотих хрести, які передавалися в їхньому роді з покоління в покоління. І от в цей голод вони і згодилися. Потроху, обмінюючи золото на муку, мої бабуся і прабабуся вижили в голод. Деякі сосіди з села вимерли повністю.

Це була страшна картина, говорить бабуся, коли люди їли все, що тільки можна було знайти: листя з дерев, траву, мерзлу картоплю, а іноді й частини тіла. Коли бабуся згадує голод
1932-1933 р. р., то по ній пробігає холод.