Німець допоміг моїй бабусі
Німець допоміг моїй бабусі вижити Історію надіслав Балашов Олег Війна застала мою бабусю, Ємельянову Олександрові Гаврилівну, в 1941 році в селищі Карташевская, недалеко від м. Гатчина. У липні її чоловік пішов на фронт і майже в перші ж боях загинув. У бабусі залишилося двоє малолітніх дітей Уже у вересні селище було окуповано німцями. У Карташевской постійно перебував лише дуже невеликий гарнізон німецьких солдатів – буквально кілька людей для підтримки порядку й контролю над населенням.
А от у селі Никольское, в 10 кілометрах, стояла
Як тільки німці окупували Никольское – вони розігнали всіх хворих із що перебуваєЭпиграф – там психіатричної лікарні ім. Кащенко. Психічно хворі люди до самої зими бродили по лісах Гатчинского району в одних тільки піжамах і босоніж.
Незабаром після початку окупації почалися проблеми із продовольством. Їсти було абсолютно нема чого, тим більше не можна було прокормити двох дітей.
Бабусин батько відправився на пошуки продуктів у сусідні села й не повернувся. Як потім з’ясувалося, його затримав німецький патруль і до з’ясування відправив у табір під Сиверской, де
На це вже можна було існувати Незабаром за Олександрою Гаврилівною став доглядати офіцер з німецького штабу, кликали його Эмиль Моор. Він небагато знав росіянин, тому що його іншому був штабний перекладач, і розповідав, що в Бонні в нього залишилася мережа булочних і кондитерських магазинів, і що на воїнові він іти не хотів. Коли він довідався, що в неї двоє маленьких дітей – став допомагати продуктами.
Щотижня він приходив до бабусі й приносив целую сумку їжі. Однак незабаром вони втратили обережність. Както пізно ввечері по шляху з роботи бабусю зупинив німецький патруль – вона несла цілий кілограм вершкового масла й кілька банок консервів, небувала розкіш для того часу.
Німці відразу вирішили провести обшук у нас у будинку. На той час там уже нагромадилося досить продуктів для того, щоб німці зрозуміли, що відбувається. За рахунок їжі, що їй приносив Эмиль, жило вже кілька родин знайомих і сусідів.
Повезло, що патрульні німці були зі звичайної польової частини, а не есесівці. Эпиграф – Вони довго стукалися у двері будинку, а потім ще довго чекали в сінях, поки мати Олександри Гаврилівни одягнеться й запалить у будинку скіпу – іншого висвітлення тоді не було.
За цей час мати встигла відкрити вікно в далекій кімнаті й викинути через нього мішок із продуктами в сніг. Не встигла вона сховати тільки мішок із цукром. Він стояв на крамниці в кухні.
Коли німці ввійшли в будинок, вони знайшли тільки цей мішок і запитали “Що це?
“. Бабуся відповіла, що це сіль.
Вона знала, що німці дуже бридливі, і ніколи не будуть пробувати на смак, що це таке. Так і вийшло, патрульні повірили й пішли, але доповіли про подіюЭпиграф – своєму командуванню. Незабаром бабусю викликали на допит. Німецькому начальству изза цього випадку стало відомо про її зв’язок з Эмилем.
Перед допитом друг Эмиля, той самий перекладач, встиг їй сказати: “Говори, що у всім винуватий Эмиль, він так просив, тоді все буде добре”.
На допиті вона сказала, що в неї двоє маленьких дітей, і вона випрошувала в Эмиля продукти для них. Эмиль це підтвердив, сказав, що йому було шкода жінку з дітьми, і він давав їй їду. Після цього від бабусі відстали, а Эмиля відправили на передову під Ленінград.
Через 5 місяців після його від’їзду в Олександри Гаврилівни народилася дочка – моя мама Эмиля бабуся ніколи більше не бачила.
Через 3 місяці після народження моєї мами, до бабусі заїжджав проїздом його друг. Він передав небагато продуктів і кілька фотографій Эмиля. Також він передав прохання Эмиля назвати дочка німецьким ім’ям Хельма.
У цей же самий час через селище відходили частини іспанської дивізії. По розповідях бабусі, іспанці були набагато злее німців. Могли просто так ударити й увесь час говорили, що росіянином повезло, що в селищі стояли німці, а не вони. А те б усім голови пооткручивали.
Незабаром після цього Ленінградська область була звільнена російськими військами. Звичайно ж, Олександрі Гаврилівні довелося ретельно приховувати те, що в неї дитина від німця.
Ніхто із сусідів не здав її НКВД, але слухи по селищу однаково ходили. Фотографії довелося спалитися Навіть через піввіку в 90е роки приїжджаючи Эпиграф – на дачу в Карташевскую я не раз чув від місцевих бабусь про себе: “Геть, німець пішов”. Зараз бабусі вже немає в живі. На жаль, ніяких зв’язків з Эмилем або його родичами не залишилося.
Відомо тільки, що він жив у Бонні й у нього там було дві дочки. Зараз намагаюся знайти хоч какуюто інформацію про діда.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...