Як мій дід вижив у палаючому літаку

Як мій дід вижив у палаючому літаку Історію надіслала Юлія Савицька Хочу розповісти про мого діда, хоча знаю зовсім небагато. Він не любив розповідати про війну, про це знали його близькі й ніколи не розпитувалися Мій дід, Шевцов Іван Іванович, народився в 1920 році на Україні в селі Березнеговатое Миколаївської області. У родині було семеро дітей, двоє з яких умерли під час голоду в 20х роках.

Вижили три дівчинки й два хлопчики (Катя, Ніна, Лена, Вася й Ваня). Знаю, що дід закінчив літне училище, хоча не знаю, яке точно, і на початку війни йому довелося літати на важких бомбардувальниках з Казані. Полк зазнавав значних втрат у людях і техніку, практично жодна машина не верталася із завдання.

Виявилося, що в полицю був шпигун, що наводив ворожу артилерію на наші літаки. Його викрили й перед ладом розстріляли.

Незабаром після цього частина розформували й що залишилися, у тому числі й мого діда, відправили переучуватися в Ташкент. У Ташкентському літному училищі переучували на льотчиків транспортної авіації, і колишні недавно в боях молоді хлопці відмовилися виходити на навчання.

У воєнний час діють тверді закони, тому їх зібрали й дали зрозуміти, що, якщо буде ще один невихід на заняття, до них будуть застосовані самі надзвичайні заходи. Після цього порушень дисципліни не було. Закінчивши училище бортрадистом в 1942 році, дід був спрямований до наступного місця служби в Москву, в аеропорт Внуково. На базі московського аеропорту Внуково в роки війни розташовувалася МосковськаЭпиграф – авіаційна група особливого призначення, пізніше 10 гвардійська авіаційна транспортна дивізія ГВФ.

Як бортрадист мій дід зробив понад 200 вильотів на Чи літаках2 і Си47. У складі екіпажів летчиковтранспортников дід літав у Сталінград, через “партизанські ворота” у партизанські загони, доставляючи боєприпаси, медикаменти, продовольство, пошту, спорядження, забираючи поранених У роки війни доля звела діда із чудовими людьми, такими як Д.

С. Езерский, В.

Ф. Павлов, Г. А.

Таран, А. И. Семенков., з деякими з них дідусь продовжив літати й у мирному житті Із червня 1944по січень 1945 у складі ескадрильї транспортних літаків під керівництвом Д. С. Езерского, мій дід був спрямований на авіабазу Барії (Італія).

Звідти відбувалися польоти в тил ворога в розташування Народноосвободительной армії Югославії. Один раз, при виконанні завдання, літак був підбитий, і командирові корабля В. Ф. Павлову вдалося посадити палаючий літак на невеликій ділянці землі в Адріатичне море й зберегти машину. За це В.

Ф. Павлову було привласнене звання Героя Радянського Союзу, а екіпаж, у складі якого був і мій дід, представлений до різних нагород. Даний подвиг не залишився непоміченим з боку командування Народноосвободительной армії Югославії й верховний головнокомандуючий НОАЮ Иосип Броз Тито особисто нагородив відважних льотчиків, у тому числі й діда, вищим орденом Югославії орденом Партизанської зірки I ступеня. Також мій дід був нагороджений орденом Вітчизняної війниЭпиграф – II ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями “За бойові заслуги”, “Партизанові Вітчизняної війни”.

Після закінчення війни й до 1975 рокуЭпиграф – дідусь продовжив літати як бортрадист у складі Авіагрупи міжнародних повітряних сполучень аеропорту Внуково.

Літав у Західну й Східну Європу, Юговосточную Азію й Африку. В 1947 році був зроблений перший політ пасажирського літака з пасажирами на борті по маршруті Москвадели, командир корабля Езерский Д. С.,Эпиграф – бортрадист Шевцов И. І. Низький уклін і вічна пам’ять усім, хто боровся за нашу Батьківщину, всімЭпиграф – хто віддав свої сили, молодість і життя в ім’я миру на землі!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Як мій дід вижив у палаючому літаку