То мій дід (вірш)



У війни страшні лице і очі,

А душа жорстока і чужа…

Я боюсь війни… Її не хочу, –

І щемить, щемить моя душа…

Хоч її й не бачила, я знаю,

Що страшна вона і навісна…

Як юнак від ран тяжких вмирає, –

А йому ж всміхається весна…

Коли в мріях мариться дорога,

А в окопі – стогін і плачі…

Після бою (в думці) – до порогу

Хоч удень, увечері, вночі…

Там літа пролинули малечі,

І чия – не знаю, в тім вина,

Що в 17 – юності на плечі

Ця страшна, ненависна війна…

Я її ненавиджу!

До скону!

Хай її не буде вже ніде!

За яким неписаним законом

Скільки вбила праведних людей!?.

…Бій затих… І я пишу в тривозі,

Так болить від бою голова…

Вклонитись хочу нашій Перемозі,

Знайти б найкращі, вишукать слова!

…О мамо рідна, хто зна, чи побачу

Тебе у нашій рідній стороні…

Живий… Воюю… Ситий… І не плачу,

Солдат, мамо, не плаче на війні…

…І знову бій. І знову ріки крові –

За честь, за волю, щастя! – Не дарма!

А лист отой лишивсь… на полуслові,

І адресу зворотнього нема…

Відпив життя – нещедро і несміло,

Та не

було ні сліз, ні каяття..,

Загарячіло в серці, заболіло… –

Злодійка-куля вирвала з життя…

Він жив, він знав: не ради себе

Своє життя у землю покладе..,

А щоб над світом мирне було небо,

Й пшеничне поле квітло молоде.

…І знову май. І я за всіх молюся…

Он бачиш – знову в небі журавлі.

В скорботі низько-низько поклонюся

До самої, до самої землі…

…Через роки на фото я дивлюся,

І старий колір душу обпіка:

А усвідомить подумки боюся,

Що то – мій дід.., – в особі юнака…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...

То мій дід (вірш)