Поетична скарбничка

Спогади дитинства

Якщо прокинусь раптом в Азії,

Або побачу Ніл чи Оклахому,

Не витримаю я подібної оказії.

Одразу побіжу додому.

Не тому, що там погано живеться;

Ми ж цінуємо все екзотичне,

Але серце на шмаття порветься,

Як забуду життя своє звичне.

Я побіжу босоніж через гори,

Балками, долинами, ярами.

Здолаю відстань, митницю, затвори,

І повернусь у рідний край, до мами.

Бо це той край, де я сказала перше слово,

Метелик вперше сів мені на руку,

Там, де співала мати колискову,

Де я малою

бігала по бруку.

Тут тато вперше вів мене до школи.

Тут я мабуть уперше закохалась,

Таке не забувається ніколи,

Від Батьківщини я своєї не зрікаюсь.

Мій рідний край — ясне шахтарське місто,

З кургану в школі мчалась на санчатах,

Тут зелено, привітно, тихо, чисто,

Тут спогади і сни, тут Мама й тато.

9 травня стріла тут бабуся,

Веселкою цвіла життя дорога

Доземно Батьківщині уклонюся

І припаду вустами до порогу.

Тут вперше волю здобула держава,

З Богданом козаки ішли до бою,

Тепер збагачуємо для країни сплави,

Йдемо вперед з надією й любов’ю.

Цвіте

наш край, як немовля у лоні,

Пташки пісні співають незабутні,

Шахтарські чорні і скороблені долоні

Принесли в місто радісне майбутнє.

І хоч немає Ейфелевої Вежі,

Кремля, Біг Бена, Статуї Свободи.

Але палають в серці всі пожежі,

Як бачу знак в дорозі «Жовті Води».

Хоч стомлена, з кривавими ногами,

Як пташеня приб’юся до гніздечка…

Прийду додому. Повернусь до мами

У рідне дороге моє містечко