Коли прилетять лелеки



Коли прилетять лелеки…

Десь неподалік від селища Залісся, глибоко в лісі стояла невеличка дерев’яна хижка, біля якої притулився маленький городик. Тут вже багато років і мешкав у самотності дід Іван. Він жив один, але це його зовсім не бентежило.

Навесні він копошився у землі, влітку збирав пахуче різнотрав’я, а восени – урожай, якого йому вистачало на всю зиму.

Тут, у лісі, здається було усе його життя. Кожне дерево, кожен кущик, кожну травинку – все він тут знав і розумів. За багато років життя у лісі дідусь навчився любити природу, розуміти і цінувати її.

Та колись дід Іван жив іншим життям. Мешкав у селі з дружиною, і все б добре, але дітей вони не мали. Люди подейкували, що через це він і покинув сім’ю, ставши самітником в лісі.

Зараз же колишні односельчани – часті гості у хижці старого – у когось щось заболить, який недуг вхопить, одразу до нього. За багато років у лісі дід Іван став справжнім знахарем. Молитва та цілющі трави витягли з того світу не одного бідолаху.

До села старий навідувався дуже рідко, хіба що до магазину, щоб придбати сіль

та сірники. Більше за все тоді він боявся зустріти знайоме обличчя, до болю знайоме… Та життя ніби оберігало його від непередбачуваних сюрпризів.

Квітень добігав до кінця. Дід Іван не міг пояснити раптову тривогу на серці. Ще й в лісі все наче змінилося.

Якось притихли звірі, птахи, а дерева, які тільки-но набиралися весняного соку, наче поруділи. Ще й дивина: ніхто не приходив лікуватись вже днів зо два. ” З чого б це?” – весь час тривожився дід Іван. Та ніякого видимого пояснення не було і загрози, як такої, теж. Тому він спокійно продовжував своє розмірене буденне життя.

Та якось йому наснився зловіщий сон. Начебто якась стара руда жінка відкривала двері до його хижки, і так дивно пронизливо дивилась прямо у вічі. Знаний знахар не раз допомагав людям тлумачити їхні сни, але свого ніяк не міг зрозуміти. Йому було ясно лише одне: щось трапилось.

У всьому світі у нього була лише одна дорога людина, дружина Марічка, тому він дуже злякався, що з нею щось недобре. Вперше за свої 80 років він дійсно злякався, та не стільки за себе, як за Марічку…

Ледь дочекавшись ранку, він подався до селища. Але по дорозі він зіткнувся з речами, які викликали ще більшу тривогу: постійний рух військової техніки, гелікоптери, які розтрушували з неба якусь руду речовину… Дід Іван не розумів, що відбувається.

Що роблять тут люди у протигазах і дивних костюмах, що це за таблички з написами “Опасная зона!”? “Невже знову почалась війна?” – думав він, оминаючи незрозумілу метушню.

Селище непривітно зустріло знахаря. Тут не було людей, зовсім… Хатки стояли порожні, відчинені двері злегка колихав вітер, по вулиці бігали бродячі собаки. Здавалось, що всі ніби просто зникли.

На деяких подвір’ях висіла білизна, але якась дивна, руда… Зі страхом він наближався до своєї хати, а коли зайшов, серце завмерло – тут, біля вікна сиділа його люба Марічка. Вона начебто чекала на нього.

Срібночола, задумлива, красива… Почувши кроки, повернулась і лагідно посміхнулася так, як і колись… “Ось я і дочекалась…”

Згодом, не раз їм пропонували виїхати з Чорнобильської зони, але Марічка та Іван вирішили доживати віку тут, щоб зустріти ще одну весну, щоб побачити, як прилетять лелеки…

Тут розміщені мої статті, які були написані під керівництвом Коваленко Лариси Олексіївни. Яка є не просто чудовою людиною, а ще й гарним, досвідченим і чуйним педагогом.

Усі роботи розміщені для ознайомлення, якщо ж ви будете їх використовувати, прошу вказувати ім’я автора або посилання на статтю.

Дуже дякую за увагу, сподіваюсь на конструктивну критику!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Коли прилетять лелеки