Головні герої “Повести непогашеного місяця”

Головні герої “Повести непогашеного місяця” Гаврилов і Перший рівною мірою несуть відповідальність перед судом природи. “Не мені й тобі говорити про смерть і кров”,- нагадує Перший Гаврилову про одному з епізодів громадянської війни, коли останній послав на вірну смерть чотири тисячі чоловік. У тексті є й пряма вказівка на те, що ім’я Гаври-Лову обростило легендами про тисячі, десятки й сотні тисяч смертей Тема смерті є головною в повісті й підтримана в основному мотивом крові. Смерть і кров – опорні слова в тексті, рівною мірою

стосовні й до образа Першого, і до образа Гаврилова.

У повісті не випадково підкреслено, що останніми словами Гаврилова перед смертю, які чув від нього друг, були слова, пов’язані зі спогадами про толстовського персонажа, що добре “кров почував”. Характерні й пейзажні замальовки в повісті, також пов’язані з головними мотивами: “Ті вікна будинків, що виходили до зарічного простору, отгорали останньою щілиною заходу, і там, за цим простором, ця щілина сочила, минала кров’ю”; або: “Там на обрії вмирала за снігами в синій імлі місяць,- а схід горів червоно, багрово, холодно”; або пейзаж

перед операцією: “Сукровиця зарічного заходу у вікнах умерла”. Ті ж мотиви виявляються й в інших елементах образної системи повести.

Основні епітети, які використовує автор,- червоний і білий. Нагнітання червоного кольору особливо помітно на початку другого розділу, де текст інтенсивно пофарбований різними відтінками цього кольору: і пейзаж (кривавий захід), і предметний мир (згадується автором кілька разів червоний олівець у руках у Першого), і опис окремих епізодів (“Краском, із двома орденами Червоного Прапора, гнучкий, як лозина,- із двома червоноармійцями,- увійшов у під’їзд”). Таким чином, і поетичний рівень тексту встановлює ідентифікацію персонажів, наділених загальною провиною перед народом і відплати, що заслуговує.

Про це свідчить і дуже важливий для розуміння змісту повести символічний епізод перегони автомобіля спочатку Гавриловим, потім, після його смерті, Першим, що повторили попередню ситуацію. Божевільна гонка в невідомому напрямку, рух заради руху – метафоричне осмислення письменником історичного шляху країни, в основі суспільної структури якої лежить насильство над людиною. Як справедливо відзначила критика, “у доводах Першого революція виявляється відділеної, а якщо говорити до кінця, те протипоставленої людині”.

По думці Пильняка, у самому понятті “державна система” укладене щось далекої, протилежне природної сутності людини, тим більше в тоталітарній державі, що тримається винятково силою влади, насильством над особистістю.

Гаврилов – будівельник страшної машини винищування особистісної свідомості й сам стає її жертвою. Держава, влада є в повісті метафорою смерті. Герой не хоче вмирати, але покірно погоджується на смерть не тільки в силу своєї приналежності “до ордена або секти”, але головним чином тому, що бачить у цьому акт відплати за вчинене.

Швидше за все, саме усвідомлення невідворотності кари змусило Гаврилова відчути свою приреченість і не пручатися наказу Першого.

Таким чином, філософський зміст повести робить її зміст не менш актуальним у сучасну епоху, чим її політичний зміст Повість “Цінна деревина” по сміливості вираження авторської позиції не уступає “Повісті погашеного місяця”. Будучи включеної в роман “Волга впадає в Каспійське море”, з невеликими, але істотними виправленнями, повість втратила свою значеннєву гостроту. Письменник позбавив її колишнього соціального змісту, не встоявши перед моторошним цькуванням, який він піддався у зв’язку з опублікуванням добутку за кордоном, хоча вийшло воно у відомому берлінському видавництві “Петрополис”, що друкувало багатьох радянських письменників.

Публікація за кордоном була лише приводом для критики повести; обурення функціонерів викликало, безсумнівно, її глибокий соціальний зміст. “Цінна деревина” написана з рідким для художника критичним пафосом, з елементами гротеску й пародії.

Уперше з такою гостротою розкривається тема руйнування Росії, що відмовилася від своїх традицій, що потоптала закони природи. У повісті точно зазначений час дії – 1928 рік; більше десяти років пройшло з моменту здійснення революції, але плоди її незавидні. У країні розруха, безгосподарність, безкультур’я, жорстокість, злодійство – результат функціонування бюрократичної системи.

Негативна авторська позиція знаходить тут відкрите вираження “Начальство в місті жило скученно,- пише автор,- остерігаючись, у природній підозрілості, іншого населення, заміняло громадськість склоками й переобирало щороку саме себе з одного керівного повітового поста на іншій залежно від угруповань склочащих особистостей за принципом тришкина каптана. По тім же принципі тришкина каптана комбінувалося й господарство… Господарювали повільним руйнуванням дореволюційних багатств, головотяпством і любовно”.

Описуючи провінційне місто, його напівзруйнований побут, безладне, неосмислене життя людей, що забули себе й живуть по інерції, автор створює узагальнений образ Росії, величезної країни неупорядкованого буття Письменник малює страшну, часом трагічну картину життя народу, задавленого мертвою, механічною машиною бюрократизму, що вбила світлі ідеї революції. Пильняк очікував від революції потужного підйому народної самосвідомості, повернення до законів тисячолітньої давнини, але Росія не повернулася до старої традиції, а пішла по іншому шляху, погасивши полум’я революції. Не випадково колишні революціонери, ушед шие в підпільне життя, у юродиві, у мандрівники, носять у повісті “палаючі” імена – Опіків, Огнев, Пожеж. Саме в їхні вуста вклав автор свої таємні думки, пам’ятаючи про стародавню російську традицію пророцтв, пов’язаної з фігурами юродивих, жебрачок, дурнів, мандрівників Саме Іванові Ожогову, про яке написано, що він “юродивий радянської Русі справедливості заради, молец за мир і комунізм”, належать не що тільки викривають бюрократичну розруху тиради, але й пророчі слова про те, що “не зараз, так потім виженуть всіх ленінців, і троцькістів виженуть”.

Пророцтва письменника збулися дуже швидко, не пройшла й декількох лет. як партія позбулася від революціонерів-ленінців, вихолостивши свій комуністичний зміст Написавши “Цінну деревину”, Борис Пильняк зумовив свою долю, йому інкримінували в 1937 році саме цю повість.

І саме цей добуток покликаний у першу чергу скласти посмертну славу письменника