Твори О. Т. Твардовського “про час і про себе…”

Російський поет, журналіст, перекладач, лауреат багатьох літературних премій. Долю Твардовського можна назвати типовою для людини радянського часу: поет свято вірить в ідеали, проголошенні більшовиками, згодом проходить через розчарування, на собі відчуває безжальний тиск влади, яка доводить до смерті. Популярність до Твардовського прийшла з виходом поеми “Країна Муравія” (1936). Всенародну любов здобув автор уроки Великої Вітчизняної (Другої світової) війни: працюючи військовим репортером, створює “книгу про бійця” – “Василь Тьоркін” (1941-1945).

Тема війни стає провідною у творі.

Смішливий, веселий, кмітливий Василь Тьоркін продовжує своє літературне життя у поемах “Дім при дорозі” (1946) та “Тьоркін на тім світі” (1957), але тональність образу стає більш трагічною, звучить критика на адресу радянської бездушної бюрократичної системи.

У наступних поемах – “За даллю даль” (1958), “По праву пам’яті” (1969) – знову ж таки виразним є голос правдивого, критичного, авто-ра-вільнодумця. Твардовського вдруге звільняють з посади головного редактора журналу “Новий світ” (був редактором 1950-1954; 1958-1970). У своїх творах автор утверджує цінність кожної людини, використовує живу народну мову, фольклор, у той же час звертається до почуття особистої відповідальності кожного за долю країни.

Олександр Трйфонович Твардовський відомий читачу насамперед як автор поеми “Василь Тьоркін”, що так полюбилася народу. У знак особливої прихильності до героя, що уособлює мужність, простоту, любов до батьківщини і людей, на добровільні пожертвування громадян СРСР у Смоленську було поставлено пам’ятник “Безсмертному рядовому Василю Тьоркіну”.

Твардовського-поета завжди цікавила доля своєї країни на крутих поворотах і переломах історії. Лірика поета не відривається від землі, від долі селянина-сівача і солдата. Про них він, здається, знає все і може усе пояснити.

Складнний і суперечливий характер селянина Микити Моргунка з поеми “Країна Муравія”. Він шукає казкову країну, де здійсниться його життєвий принцип: “Земля в длину и ширину – кругом своя. Посеешь бубочку одну и та – твоя”.

Моргунку б жити не тоді, а зараз, коли цей принцип відроджується у свідомості селян-власників, що відвикли так трудитися, як це розумів герой Твардовського.

Люди нерідко задумуються над тим, з чого складається почуття Батьківщини. У Твардовського в цьому почутті з’єднався багато чого: і материнський голос, і “угол милий”, “где єсть деревья, что отец са-дил, где єсть, быть может, прадедов могилы”, і рідні поля, ліси, міста. Поету “мила до рыдания” земля батьків, “что на свете одна”, – Смо-ленщина.

У фронтовій ліриці поета особливо виділяється тема героїзму, тому в нього з’являється новий жанр – балада: “Балада про червоний прапор”, “Балада про товариша”, “Балада про зречення”. У “Баладі про товариша” із суворою правдою розказано про відступ, про довгий і важкий шлях на схід:

Быть может, кто-нибудь иной Расскажет лучше нас, Как горько по земле родной Идти, в ночи таясь… Біль і ненависть до ворога викликають у бійців картини зруйнованого села: …Стой и гляди! И ты пойдешь Еше быстрей вперед…

Один із кращих віршів О. Твардовского “Я був вбитий під Рже-вом” – своєрідний пам’ятник воїнам, що віддали життя за мир на землі: Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте, В пятой роте, на левом, При жестоком налете… Невідомий солдат, убитий під Ржевом, звертається до тих, хто залишився живий: Завещаю в той жизни Вам счастливыми быть И родимой Отчизне С честью дальше служить.

“Вірші ці, – писав О. Твардовський, – продиктовані думкою і почуттям, які протягом усієї війни і в післявоєнні роки найбільше заповнювали душу”. Це було те непозбутнє почуття провини перед полеглими, котре жило в серцях фронтовиків, – усіх тих, хто боровся за Батьківщину і залишився живий.

Сьогоднішнім молодим читачам важко сприймати вірші О. Твардовського, тому що в них багато високого пафосу, що незвичний для молодих. Такі слова, як “честь”, “обов’язок”, “совість”, пішли зі словесного побуту, а ввести їх знову майже неможливо: це потрібно відчувати, як відчував поет.

Коли читаєш поему “Василь Тьоркін”, то звертаєш увагу не тільки на подієві глави, але і на ліричні відступи, що названі гранично просто: “Від автора”, “Про себе”, “Про війну”. У них висловлені думки про малу і велику батьківщину, про обов’язок перед нею, про відповідальність кожного “за Родину, за народ и за все на свете”. У них автор розмірковує, говорить з читачем правдиво і відверто, поділяється тривогами і надіями.

Так сьогодні з читачем ніхто з письменників не говорить.

У 1941 році, коли вже йшла війна, О. Твардовський написав вірш “Тобі, Україно”:

Какой зто радостный край и богатый! Земля золотая, долины и горм, Заводы и села, хлеба и луга, В суровую зту и грозную пору Ти сердцем любому стократ дорога.

Розмову письменника “про час і про себе” продовжують дві поеми О. Твардовського: “Дім біля дороги” і “За даллю даль”. У них перед читачем з’являються Волга, Урал, Сибір, Ангара, Байкал і інші регіони, що відбивають долю великого народу, з її труднощами і грандіозними помилками. Історичне минуле, у якому так багато прорахунків і трагедій. Несподівана зустріч на тайговій станції Тай-шет із другом юності, що був незаконно репресований у 1930-і роки і зараз повертається додому, сколихнула в авторі “тех годов глухую боль”.

Особисті спогади перетворяться в спогади, зв’язані з наслідками епохи культу особистості Сталіна:

Так зто было. Четверть вєка Призывом к бою и труду Звучало имя человека Со словом Родина в ряду. Мы звали – станем ли лукавить? – Его отцом в стране-семье. Тут ни убавить, Ни прибавить, Так зто было на земле:

Свій обов’язок поета О. Твардовський бачить у тому, щоб говорити правду в ім’я майбутнього, в ім’я нащадків: “Я жил, я был – за все на свете я отвечаю головой”.

Ліричні вірші Твардовського не схожі на вірші О. Блока, С. Єсе-ніна чи В. Маяковського, у них завжди є присутнім “громадянський присмак”. У його віршах залучають сердечність, відкритість і пісенність:

Проїдаємся мы с матерями Задолго до крайнего срока -. Еше в нашей юности ранней, Еше у ролного порога…

Прочитавши тільки один цей вірш – “Пам’яті матері”, що нагадує читачу, що він син чи дочка, говориш “спасибі” О. Твардовському за тепло і сердечність думок і слів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Твори О. Т. Твардовського “про час і про себе…”