Твір на тему я сповідаю Гамлета

Звичайно, я не священик, і права сповіді не маю, та й не бажаю цього. Але те, що я хочу сьогодні ськазати про мого улюбленого героя Гамлеті, дає мені все-таки шанс стати його сповідником в основному значенні цього слова. А ще я вибрала для себе друге значення – приймати від исповедуемого як дарунок його кращі якості, приймати, а не відривати.

Адже в Гамлеті стільки багатства душі людської, стільки мужності й самозречення, стільки сили й крас^! Недарма він – сучасник прекрасної епохи Відродження! Сповідь – це визнання, покаяння, прохання

про прощення, про спокуту гріхів людських перед Богом, перед людьми. І ніколи не пізно зробити це визнання, адже чим більше людина аналізує сваї кроки по життю, тим більше він розуміє зміст прожитого.

Епоха Ренесансу поставила мета підняти людину над миром мракобісся, несправедливасті, жорстокості й деспотизму. Немає й ніколи не буде нічого більше високого й у той же час більше низинного, чим людинО.

Це була епоха прозріння, саме про це говарить Гамлет, після смерті батька навколишній мир, що побачив в іншому світлі: “Мені так не по собі, що цей квітник мирозданья, земля, здається мені бесплодною ськалою”.

Що ж трапилося? Смерть батька зірвала романтичну завісу з око героя-романтика, гуманіста, утвареного й ранимої людини.

Сенс життя юного Гамлета полягав у знаннях – і він учився; у пошуках сенсу життя – і він бачив його в служінні сваїй батьківщині; у вірі в глибоку й безкорисливу людську дружбу – і він вірив і дружив з тими, хто потім зрадив його. Як же я по-людськи розумію Гамлета! Я бачила його люблячим сином, що любить Офелию.

Одним словам пояснює він все що відбулося: зрадництва.

До кого йти? До матері, що розділила подружнє ложе з убивцею. батька? До дядька – убивці батька? До Розенкранцу, Гильденстерну, що предали душу Клавдію?

А може бути, усе розірвати? Покінчити з життям? Я мимовалі страждаю, коли Гамлет порушує сває питання: “Бути або не бути?” Я бачу в ньому сильну талановиту натуру, який так рано ще йти з життя.

Ні, Гамлет, бути! Кого з нас не заставав врасплох подібне питання в дріб’язкових життєвих ситуаціях? Але як мізерно це нове зіставлення горя Гамлета з нашим тимчасовим утрудненням.

От він, Гамлет, що піднявся над сваєю особистою трагедією, адже “Данія – в’язниця”, “століття розхитався”. Королівствам править злочинець, у Гамлеті не просте почуття ненависті й бажання мстити кров’ю, у ньому борються роздуми про добро й зло, про людську слабість і силу, про боротьбу з несправедливістю. Як же чесний принц, як самокритичний, як повний відваги! Він нехтує себе за малодушність і нерішучість.

Так багато йому довелося в собі перемінити, переломити! З люблячого сина перетваритися в грубіяна, що ненавидить матір, і насмішника, з повного життя й бажань розумного юнака перетваритися в безумця з ясним розумом. Він з’являється перед нами актором, режисером усього трагічного спектаклю, у якому зроблена ставка не на життя, а на смерть. Я з Гамлетом – у всім.

Мені не в чому його дорікнути, у мене немає аргументів, щоб назвати його боягузом, зрадником, ледарем. Я сповідаю, тобто приймаю в Гамлеті все.