Твір на тему: Історія душі людської” у романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”



У передмові до роману “Герой нашого часу” Лермонтов визначає своє письменницьке завдання – намалювати “сучасної людини”, “портрет, ськладена з пороків усього нашого покоління”. Бєлінський назвав роман “смутною думою про наш час”. Особливість роману в тім, що портрет часу рисується як історія однієї людської душі. Сам Печорін, міркуючи про своє життя, знаходить у ній багато загального з долею свого покоління. “Ми не здатні більше до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя, тому що знаємо його неможливість і равнодушно переходимо від сумніву до сумніву”.

Завдання відтворити історію однієї душі дозволили Лермонтову намалювати ськладний і суперечливий характер героя. У вчинках і думках Печоріна багато жорстокого й егоїстичного.

Він підкреслено холодно обходиться з Максимом Максимичем, що захоплено зустрів його після довгої розлуки; є причиною загибелі Бэли; грає почуттями князівни Мері, тому вона вважає, що він “гірше вбивці”. Він цинічно міркує про дружбу (“Із двох друзів завжди один раб іншого”),

про любов (“Жінки люблять тільки тих, кого не знають”), про щастя (“А що таке щастя? Насичена гордість”), про страждання й радості інших тільки у відношенні до себе.

Печорін приносить страждання всім, з ким зустрічається: Бэле, “чесним контрабандистам”, Мері, Грушницкому, Максимові Максимичу.

Але це не заважає йому з усією строгістю ставитися до самого себе. Він називає себе “моральним калікою”, “катом” (“я граю жалюгідну роль ката”, “я відігравав роль сокири в руках долі”). Він усвідомлює, що прожив життя порожню й безцільну: “Навіщо я жив?

Для якої мети я народився?

” Він не бачить змісту й радості в житті: “Я – як людина, що позіхає на балі, що не їде спати тільки тому, що ще немає його карети”. Однак душу Печоріна ськладається не тільки з темних сторін. Це герой, що жадає любові, добра й краси, здатний на добро. Іноді назовні проривається його “холодний, неспроможний розпач”.

Лермонтов зображує його потрясіння смертю Бэли (хоча й приховуване від сторонніх очей), його жагучу трагічну любов до Віри, здатність почувати природу (у сцені перед дуеллю із Грушницким). Чарівність особистості Печоріна – у його гострому розумі, в умінні глянути на себе з боку, у силі характеру, у бажанні самому творити свою долю.

“Я завжди смелее йду вперед, коли не знаю, що мене очікує”. Навіть у жалюгідному Трутницком він сподівається побачити пробудження шляхетності й совісті. При всій самобутності й унікальності особистості Печоріна його життя – “рівний шлях без мети”.

Це трагедія “героя свого часу”. На що міг направити свої багаті щиросердечні можливості Печорін? Соціально-психологічні умови епохи, що вимагають сліпої покори традиціям і слухняності, не дають простору й щирого сенсу життя такої особистості. Розчарування й ськептицизм – теж чорта часу.

Характеризуючи Печорінськое покоління, Герцен писав: “Змушені мовчати, ми навчилися, замикаючись у собі, виношувати свої думки – і які думки!.. Те були сумніву, заперечення, думці, повні люті”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 3.00 out of 5)
Loading...

Твір на тему: Історія душі людської” у романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”