Короткий виклад роману Тургенєва “Рудин”

Роботу над “Рудиним” Тургенєв почав в 1855 році. Спочатку роман називався “Геніальна натура”. Під геніальністю Тургенєв розумів здатність переконувати й просвіщати людей, різнобічний розум і широку освіченість, а під натурою – твердість волі, гостре чуття до потреб громадського життя.

Але по ходу роботи така назва перестала задовольняти Тургенєва, оскільки стосовно Рудину воно зазвучало іронічно: “натури” у ньому вийшло мало, не вистачало волі до практичної справи, хоча “геніальність” у ньому була.

Поява роману в пресі викликало багато толков і споровши в літературних колах і серед читачів Критик “Вітчизняних записок” розглядав Рудина лише як бліду копію попередніх героїв російської літератури – Онєгіна, Печорина, Бельтова. Але йому заперечував Чернишевський, відзначаючи, що Тургенєв зумів показати в образі Рудина людини нової епохи Головний герой роману багато в чому автобиографичен: це людина тургеневского покоління, що одержав гарне філософське утворення за границею Характер Рудина розкривається в слові. Він – геніальний оратор.

У своїх філософських мовленнях про сенс життя, про високе призначення людини Рудин просто непереборний. Людина не може, не повинен підкоряти своє життя тільки практичним цілям, турботам про існування, затверджує він.

Без прагнення відшукати “загальні початки в окремих явищах” життя, без віри в силу розуму немає ні науки, ні освіти, ні прогресу, а “якщо в людини немає міцного початку, у яке він вірить, немає грунту, на якій він коштує твердо, як може він усвідомити потреби, у значенні, у майбутності свого народу”? Освіта, наука, сенс життя – от про що говорить Рудин так увлеченно, натхненно й поэтично. Він розповідає легенду про птаха, що залетів на вогонь і знову зник у темряву.

Здавалося б, людина, подібно цьому птахові, з’являється з небуття й, проживши коротке життя, зникає в безвісності. Так, “наше життя швидке й незначна; але вес велике відбувається через людей”. Висловлення головного героя добутку надихають і кличуть до відновлення життя, до героїчних здійснень.

Силу впливу Рудина на слухачів, переконання словом відчувають усе. І кожний захоплюється Рудиним за його “незвичайний розум”. Не визнає достоїнств Рудина лише Пигасов від образи за свою поразку вспоре. Але в першій же розмові Рудина з Наталею розкривається одне з головних протиріч його характеру.

Адже тільки напередодні він так натхненно говорив про майбутнє, про сенс життя, про призначення людини – і раптом з’являється втомленою людиною, що не вірить ні у свої сили, ні в співчуття людей. Правда, досить одного заперечення здивованої Наталі – і Рудин корить себе за малодушність і знову проповідує необхідність робити справу. Але автор у душі читача вже посіяв сумнів у тім, що слова Рудина погодяться зі справою, а наміру – споступками. Суперечливий характер свого героя письменник піддає серйозному випробуванню любов’ю.

Це почуття в Тургенєва – те світле, те трагичное й руйнівне, але завжди це сила, що оголює душу, щиру натуру людини. От отут-те й виявляється теперішній характер Рудина.

Хоча мовлення його повні ентузіазму, роки відверненої філософської роботи висушили в ньому серце й душу. Перевага в головному герої раціонального початку відчувається нами вже в сцені першого любовного визнання Перше ж виникле на його шляху перешкода – відмова Дар’ї Михайлівни Ласунской видати дочка за небагату людину – приводить Рудина в повне замішання. У відповідь на своє питання: “Як ви думаєте, що нам потрібне тепер робити?” – Наталя чує: “Зрозуміло, скоритися”. І багато тоді гірких слів кидає Наталя Рудину: вона дорікає його в малодушності, боягузтві, у тім, що його високі слова далекі від справи. І Рудин почуває себе жалюгідним і незначним перед нею.

Він не витримує випробування любов’ю, виявляючи свою людську неповноцінність У романі головному героєві протипоставлений Лежнев, протипоставлений відкрито, прямолінійно: Рудин красномовний – лежнев звичайно небагатослівний; Ру дин не може розібратися в самому собі – Лежнев превосходно розуміє людей і без зайвих слів допомагає близьким, завдяки своєму щиросердечному такту й чуйності; Рудин нічого не робить – Лежнев завжди чимсь зайнятий Але Лежнев не тільки антипод Рудина, він ще й оцінює головного героя, причому його оцінки неоднакові в різні моменти, навіть суперечливі, але в цілому вони допомагають читачеві зрозуміти складний характер героя і його місце вжизни. Так, може бути, Лежнев, людина практичного складу, і є щирий герой роману? Він розумний, розважливий, чуйний, але діяльність його обмежена існуючим порядком речей.

Автор постійно підкреслює його, якщо можна так сказати, буденність. Так, Лежнев діловитий, але для Тургенєва неможливо звести весь сенс життя до діловитості, не одухотвореною вищою ідеєю.

У Рудине відбита трагічна доля людини тургеневского покоління Відхід від реальності не міг не спричинити негативних наслідків: умоглядність, слабке знайомство із практичною стороною життя Такі люди, як Рудин, носії високих ідеалів, хоронителі культури, служать прогресу суспільства, але явно позбавлені практичного потенціалу. Затятий супротивник кріпосного права, Рудин виявився абсолютно безпомічним у здійсненні свого ідеалу. Він – свого роду мандрівник-блукач, чимсь безсмертного Дон, що нагадує, Кихота. Фінал роману героичен і трагичен одночасно.

Рудин гине на барикадах Парижа. Пригадуються слова з його листа до Наталі: “Я скінчу тим, що пожертвую собою за яку-небудь дурницю, у який навіть вірити не буду… “



Короткий виклад роману Тургенєва “Рудин”