Фрагменти розмови самого з собою

Фрагменти розмови самого з собою

Коли сьогодні вчитель розмірковує про долю навчання та виховання, про його ефективність, він розуміє, що рівень якості навчання безпосередньо залежить від економічних та політичних подій суспільства. З кожним роком все глибшого змісту набувають мета, завдання, проблеми освіти по вертикалі від вчителя до міністерства.

Багато змін відбулося і в природі, і в суспільстві, і в душах наших. Нові ідеї породжують нові рішення, нові методики, нові підходи, нові слова. Це плин часу.

Непомітно швидко змінюються уподобання, бачення, рішення. Життя потребує якісно нового рівня. Хто виграє в такому виру?

А той, хто вміє робити ПРОГНОЗ. Бо прогноз – це мистецтво. Він базується на вмінні мислити аналітично.

Така особистість формується, росте, мужніє тільки у вільному, творчому, ненасильницькому, ненав’язливому, щасливому, дослідницькому довкіллі. Це прогнозували для нас, дарували нам, відкривали великі педагоги, вчителі, на творах і житті яких ми вчилися і які є у житті кожного. Часто до числа таких педагогів належать наші рідні бабусі та дідусі, багаті народною мудрістю.

Не треба докорінно ламати все старе. Кожне оновлення супроводжується процесами руйнування стереотипів мислення, що породжує протест і доведення, доведення прогресивного на право існування.

Мої суб’єктивні думки. Говорю від імені вчителя початкових класів. Немає звання “кращий вчитель”, вчитель або є, або його немає.

Вчитель – творець. ВІН НЕ МОЖЕ ІСНУВАТИ В ФАРВАТЕРІ КЕРІВНОЇ ІДЕЇ, НЕ ПРОЯВЛЯТИ ІНІЦІАТИВУ, покладатися лише на виконання розпоряджень. А в житті справджується тільки тема вчителів-тушок. Ми кричимо про виховання нової креативної людини, а на практиці такі люди непотрібні.

Шкільні жіночі “тераріуми однодумців”-пережиток?, спецнадбання?,таємна зброя? СОРОМ…А потрібні тільки тушки, бо вони зручні. Який творчий процес? Показуха.

Така показуха, що страшно за дітей і соромно перед СОВІСТЮ. А тушки скрізь: в зубах – квіти, в руках – подаруно-о-очок, в очах – пустота, на язиці те, що хочеш почути, за пазухою – каменюка, в кармані-дуля, в сумці – доповідна на тебе ж, а душі і піст не допоможе.

Та все ж пробираємося вперед. Бо наказ. Шукаємо нових і нових вицибулювань. Ага, знайшли.

Чіпляємось за нове і скрізь його тулимо, аж дурно робиться. Інноваційно. А хочеться просто учити діток. Неквапливо, вдумливо, творчо, весело, тепло і сито. А ще спокійно.

Батьки. Їм як? Все ж бачать, розуміють. А роблять вигляд. Бо там же його дитя.

Ще раз соромно. А ВИБРАНООБДАРОВАНІ діти? Чи спавджується головна мета – забезпечити для кожної дитини…Як перейти до прогресивної філософії?

Якими домінантними рисами ми можемо наділити людину майбутнього?

Швидкий темп, висока емоційна напруга, хаотичне мислення, головний біль, стреси, дипресії супроводжують всіх учасників навчального процесу на всіх рівнях. Чесно прочитайте навчальну програму зі свого предмету. Виписуйте в стовпчик те, що повинна знати дитина (тільки дієслова), страшно.

А коли відпочити, коли зліпити сніговика і просто безбаш погасати, як гасали ми в своєму (тепер розуміємо,) щасливому дитинстві. Ці страшні соціальні фактори мають пригнічуючий вплив на дитячу психіку, в якій ще відсутні захисні механізми свідомості.

Ось тут і зростає роль і значення педагога. На що ж цей педагог може спертися сьогодні? Відповідь одна-самоосвіта і порядність, мораль.

Хоча, такі “гроші ” сьогодні не ходять.

Кожен із нас має певні уявлення про себе, про власний образ. Але в процесі аналітичного порівняння з іншими ми підсвідомо підкреслюємо власні надбання і приховуємо недоліки, чим відкладаємо свідоме вирішення проблем. От і дитина може правильно зорієнтуватися на життєвому шляху за умови відвертої самооцінки та усвідомлення своїх реальних потреб.

Як же допомогти, коли вчительство і саменьке хворе.

Де я така розумна критиканка взялася? А це досвід мого великого роду педагогів, мій власний, набутий не завдяки, а всупереч, це те, як, хто і де мене вчив. Це іспит перед Совістю, який здаю все життя.

Це, як в тій казці, випробування Водою (внутрішня чистота), Вогнем (вогонь серця, любові, духу) та мідними трубами (ораторське мистецтво, уміння упорядковано передавати знання, досвід).Самопізнання дуже важливе. Бо одного разу доторкнувшись до скарбів внутрішнього світу – обов’язково розставиш пріоритети.

Говорячи так я піддаюсь критиці багатьох. І це здорово. Говорімо. Сперечаймось. Та хоч задумаємось і то вже щось.

А може і ніщо. Та ні. Совість живуча.

Вона головна у свідомості. Совість є причиною, а водночас і наслідком внутрішньої роботи духу. Це породжує почуття провини і сорому. Совість і почуття сорому – гаранти відповідальності та обов’язку, вони спонукають до самоконтролю, до критичного оцінювання поведінки та подій.

Хочеться, щоб совість булла чистою. Але це дуже важко. Не кожен витримає.

Кріпіться.



Фрагменти розмови самого з собою