Символ народу-переможця став у поемі Твардовского «Василь Теркин»

У своєму невеликому творі мені б хотілося зупинитися, насамперед, на тім, що ж мені особисто найбільше подобається в поемі і її герої. Правда, що несе в собі поема Твардовского, буває часом дуже гірка, але ніколи не буває холодна. Вона незмінно зігріта серцевим співчуттям, братньою любов’ю автора до людей нашої армії й взагалі до «нашим» — це добре слово воєнного часу не раз звучить в «Книзі про бійця».

Любов і доброта присутні тут не у вигляді якихось спеціальних пояснень і заяв — ні, вони утворять стихію, що живе рішуче в кожній

клітинці оповідання, у самій його інтонації, образному ладі й словнику Подивитися — і впрямь — хлопці! Як, по правді жовторотий, чиНеодружений він, одружений, Цей стрижений народ. Повз їхні скроні чубатих, Біля їх мальчишьих око Смерть у бої свистіла часто И чи мине цього разу? Всі ці хлопці, не крім і самого Теркина, — звичайні люди, і показані вони найчастіше в самих що не є буденних, аж ніяк не героїчних обставинах: на нічлігу («Дрімає, скорчившись, піхота, сунувши руки в рукави»), у багатоденному й малоуспішному бої за малюсіньке сільце («Посипає дощик рідкий, кашель злої терзає груди.

Ні клаптика

рідної газетки — козячу ніжку загорнути»), у розмовах на теми зовсім не «високі» — наприклад, про переваги чобота перед валянком.

І закінчують вони свою » війну-роботу» не під колонами рейхстагу, не на святковому параді, а саме там, де в нас здавна закінчувалися всякі жнива, — вбане. Символом народу-переможця став у поемі Твардовского звичайна людина, рядовий солдат. Його життя й ратна праця, його переживання й думи зробив поет зрозумілими й близькими для нас, його скромний подвиг прославила, до нього розбудив живе почуття поваги, подяці й любові.

Цим всепроникаючим і органічним демократизмом і гуманізмом, цією безтрепетною правдивістю й внутрішньою волею, цим глибоко народним поглядом на війну, далеким усякої суєтності й порожніх хвастощів, «Книга про бійця» була близька читачеві-фронтовикові.

Ті ж самі риси в чималому ступені сприяють сучасності й свіжості її сьогоднішнього звучання. Сьогодні, через багато років після війни — і якого років!

— у ній не можна знайти буквально ні однієї рядки, що хотілося б пропустити або виправити. Далеко не кожна книга витримує перевірку часом настільки блискуче! Більше того, кращі сучасні книги про війну успадковують і розвивають саме «теркинские» традиції демократизму, людяності й правди Час творить над твором мистецтва самий строгий і справедливий суд.

Але й нинішня наша епоха, як і всяка інша, — не остання інстанція в цьому суді часу. Майбутнім поколінням читачів поема про Теркине з’явиться, бути може, якимись іншими своїми сторонами, несподіваними на сьогоднішній погляд. У всякому разі, її будуть, напевно, читати довго — хоча б тому, що тимчасовий раз у раз піднімається тут на рівень вічного, а оповідання про долю солдата веде до збагнення таких неминущих цінностей людського буття, як хліб і вода, Батьківщина й любов, добро й правда, мир і саме життя У нашій країні встановлений пам’ятник літературному героєві А.

Т. Твардовского — бійцеві Василю Теркину. Мені здається, що даний герой заслужив цю честь по праву Разом з тим пам’ятник, можна вважати, поставлений всім тим, хто любив свою країну й не жалував у роки Великої Вітчизняної війни своєї крові й ціною життя наближав перемогу У бібліотеці, куди я прийшов, щоб взяти поему, мені дісталося дуже цікаве видання: разом з текстом були поміщені листи читачів «Василя Теркина» з 1942 по 1970 рік і відповідь читачам «Як був написаний «Василь Теркин»». І я зрозумів, що поема Твардовского була дійсно народної, вірніше солдатської, поемою.

По спогадах Солженицина, солдати його батареї з багатьох книг воліли найбільше її так «Війну й мир» Толстого Я ж хочу зупинитися, насамперед, на тім, що мені особисто найбільше подобається в поемі і її герої. А найбільше мені подобається у творі Олександра Трифоновича мова — легка, образна, народна. Вірші його запам’ятовуються самі. По душі незвичайність книги, те, що вона як би без початку й кінця.

Немов ти знову зустрівся зі старим другом, якого тобі представляти не треба, а потім розстався з ним. Що ж, це життя… І те, що автор пропонує: Словом, книгу із середини И почнемо.

А там піде, це, здається, робить героя й ближче, і зрозуміліше. Дуже правильно й те, що поет приписав Теркину не так вуж багато геройських подвигів.

Одного збитого літака так узятої мови цілком достатньо. Але ж, по визнанню самого Твардовского, він ледве було не захопився «сюжетністю». Хотів «змусити» Теркина перейти лінію фронту й діяти в тилу в супротивника на Смоленщині (до речі, батьківщині самого автора). Але почуття міри не дало цього зробитися Недарма ж Олександр Ісайович Солженицин у своїх літературних спогадах «Буцалося теля з дубом» захоплювався цим почуттям міри у Твардовского.

Він, зокрема, писав, що, не маючи волі сказати повну правду про війну, Твардовский зупинявся перед кожною неправдою ледве не на останньому міліметрі, але ніде цього бар’єра не переступив. Тому й вийшло чудо!

Якби мене запитали, чому Василь Теркин став одним з моїх улюблених літературних героїв, я б сказав, що він дуже мені по душі життєлюбством. На фронті, де щодня поруч ходить смерть, де ніхто «не зачарований від осколка-дурня, від будь-якої дурної кулі», він часом мерзне й голодує, не має звісток від рідних, його ранять, але Василь не сумує. Живе й радується життю У кухні — з місця, з місця — вбой.

Курить, їсть і п’є зі смаком На позиції будь-який Письменник постійно підкреслює, що «страшний бій іде, кривавий, смертний бій…». Сьогодні ми довідалися правду про незлічимі втрати, які поніс наш народ у війні, і часто — зовсім даремних, довідалися правду про причини, цілях і хід війни, перемогою в якій, на думку А. Солженицина, нам не коштує так вуж пишатися.

Але серед цієї гіркої правди своє достойнейшее місце займає простий росіянин солдат Василь Теркин.